– Хочу показати вам один із найновіших знімків, – звернувся науковець до Лізи наприкінці обстеження.
Він відкрив на екрані комп’ютера зображення кількох знімків її мозку.
– Коли ви бачите їжу, ось ці ділянки, – показав він на місце недалеко від центру мозку, – пов’язані з апетитом і голодом, досі активні. Ваш мозок усе ще генерує імпульси, які змушували вас переїдати.
– Проте в ось цій ділянці, – учений тицьнув на ділянку мозку, найближчу до чола, – видно нову діяльність, а саме та ділянка, на нашу думку, зумовлює самодисципліну й гальмування певних форм поведінки. Із кожним разом, як ви сюди приходите, ця діяльність стає виразнішою.
Ліза стала улюбленицею тієї команди науковців, бо знімки її мозку були надзвичайно цікаві й корисні для створення мапи мозкових ділянок, що відповідають за поведінкові шаблони, або ж звички.
– Ви допомагаєте нам зрозуміти, як рішення перетворюється на автоматичну поведінку, – сказав лікар.
Усі присутні почувались так, наче от-от буде зроблено важливе відкриття. І недарма.
Що ви зробили найперше, прокинувшись сьогодні вранці? Прийняли душ, перевірили пошту чи схопили з кухонного столу булочку? Ви почистили зуби перед тим, як витиратися, чи після того? Який черевик зав’язали першим – правий чи лівий? Що ви сказали своїм дітям, виходячи з дому? Якою дорогою їхали на роботу? А коли зайшли до кабінету, до чого взялися насамперед – відповідати на листи, балакати з колегою чи одразу писати звіт? Що було на обід – салат чи гамбургер? А чим ви займалися після роботи – взули кросівки й пішли на пробіжку чи налили собі чогось міцного й сіли вечеряти перед телевізором?
«Усе наше життя, хоч і має визначену форму, є всього лише сукупністю звичок», – писав Вільям Джеймс 1892 року[2]. Ми щодня робимо вибір, який, нам здається, є результатом добре обміркованого рішення, але насправді це не так. Це всього лише звичка. І попри те, що кожна окрема звичка сама по собі не має великої ваги, із плином часу страви, які ми замовляємо, слова, які кажемо своїм дітям щовечора перед сном, те, заощаджуємо ми чи витрачаємо, як часто займаємося спортом, як упорядковуємо власні думки й організовуємо роботу, має колосальний вплив на наш стан здоров’я, продуктивність, матеріальне становище й щастя. Згідно зі статтею, яку опублікував 2006 року один науковець з Університету Дюка, понад 40 % дій, що їх люди виконують щодня, – насправді не рішення, а звички[3].
Вільям Джеймс – як і безліч інших відомих діячів, від Аристотеля до Опри, – чи не все своє життя намагався зрозуміти, для чого існують звички. Утім, як звички працюють – і, що ще важливіше – як вони змінюються, науковці й маркетологи почали розуміти допіру в останні два десятиліття.
Ця книжка складається з трьох частин.