Його перервали.
– Передусім Енциклопедія, – вичавив із себе Краст. – Це місія, яку ми маємо виконати.
– Місія, чорт забирай! – закричав Гардін. – Це могло бути правдою п’ятдесят років тому. Але зараз з’явилося нове покоління.
– Це не має стосунку до справи, – відповів Піренн. – Ми – науковці.
І Гардін схопився за цю фразу.
– Та невже? Хороша галюцинація, чи не так? Ваша компанія є прекрасним прикладом того, які проблеми спіткали всю Галактику протягом тисячоліть. Що це за наука – застрягнути тут на багато століть, класифікуючи праці вчених минулого тисячоліття? Ви колинебудь думали над тим, щоб працювати далі, розширюючи й удосконалюючи їхні знання? Ні! Вас цілком задовольняє бездіяльність. І Галактику це теж задовольняє, і лише космосу відомо, як довго її це задовольнятиме. Ось чому повстає Периферія; ось чому руйнуються комунікації; ось чому дрібним війнам немає кінця; ось чому цілі системи втрачають ядерну енергетику й повертаються до варварських методів хімічної енергії. Якщо хочете знати правду, – крикнув він, – уся Галактична Імперія гине…
Він зупинився й опустився в крісло, щоб віддихатися, не звертаючи уваги на двох або трьох чоловік, які одночасно намагалися йому відповісти…
Краст отримав слово.
– Я не розумію, містере мер, чого ви намагаєтеся досягти своїми істеричними заявами. Авжеж, ви не додали до обговорення нічого конструктивного. Шановний голово, я пропоную визнати зауваження оратора недоречними і продовжити обговорення з того моменту, коли воно було перервано.
Джорд Фара пожвавився вперше за весь час. До цього моменту він не втручався в суперечку, навіть коли вона була найгарячішою. Але тепер він вибухнув своїм важким басом, кожна нотка якого була так само важкою, як і його трьохсотфунтове тіло:
– Джентльмени, а ми часом нічого не забули?
– Що? – роздратовано відгукнувся Піренн.
– Що за місяць ми відзначаємо наше п’ятдесятиріччя. – Фара мав звичку говорити про найбанальніші речі таким тоном, наче це якісь глибокі істини.
– І що з того?
– І під час відзначення цієї пам’ятної дати, – безтурботно вів далі Фара, – буде відкрито Сховище Гарі Селдона. Ви ніколи не думали, що в ньому може бути?
– Не знаю. Щось звичайне. Можливо, шаблонна промова з привітаннями. Не думаю, що до Сховища могли покласти щось важливе, хоча журнал… – він глянув на Гардіна, який посміхнувся, – хотів присвятити цьому цілий випуск. Та я не дав цього зробити.
– Ага, – сказав Фара, – але, можливо, ви неправі. Вам не спадало на думку, – він зробив паузу, приклавши палець до свого кругленького носа, – що Сховище відчиняється в дуже зручний час?
– Ви хотіли сказати, у дуже незручний час, – пробурмотів Фулгем. – У нас зараз є інші речі, про які треба хвилюватися.
– Інші речі, важливіші від послання Гарі Селдона? Не думаю. – У голосі Фари з’являлося все більше самовпевнених