Потік. Психологія оптимального досвіду. Мігай Чиксентмігаї

молодого шахового генія, настільки зануреного в гру, що ніщо інше в житті – шлюб, друзі, засоби до існування – його не обходить. Лужин намагається боротися із цими проблемами, але не здатен бачити їх інакше, як у вигляді шахових ходів. Його дружина – Біла Королева, що стоїть на клітині с5; їй загрожує Чорний Слон – антрепренер Лужина, і так далі. У спробі залагодити особисті конфлікти Лужин звертається до шахових стратегій і намагається винайти «захист Лужина» – набір ходів, який зробить його невразливим для атак ззовні. Коли його стосунки в реальному житті розпадаються, у Лужина починаються галюцинації, в яких важливі для нього люди постають фігурами на величезній шахівниці, що намагаються поставити йому мат. Нарешті, до нього приходить бачення ідеального захисту від усіх проблем – і він стрибає з вікна готелю. Такі історії про шахи не надто вже й надумані: багатьох чемпіонів, включно з першим і останнім великими американськими гросмейстерами, Полом Морфі та Боббі Фішером, настільки причарував красивий, чітко й логічно впорядкований світ шахів, що вони відмовлялися мати справу з безладдям «справжнього» світу.

      Захоплення, як його відчувають гравці, коли їм здається, що вони перехитрували випадок, є ще більш сумнозвісним. У минулому етнографи описували індіанців із рівнин Північної Америки, яких настільки заполонила гра в кістки з ребер бізона, що ті, кому не пощастило, часто йшли з тіпі без одягу в лютий мороз, програвши все – зброю, коней і навіть своїх дружин. Майже будь-яке заняття, що дарує насолоду, може викликати звикання: воно стає не результатом вільного вибору, а необхідністю, яка заважає іншим видам діяльності. Хірурги, наприклад, засвідчують, що операції стають для них життєво необхідною потребою («Це як приймати героїн»).

      Коли людина стає настільки залежною від відчуття контролю над подіями, які приносять насолоду, що не може зосередитись ні на чому іншому, вона втрачає загальний контроль – свободу визначати зміст своєї свідомості. Тобто діяльність, що приносить радість і спричинює потік, має й потенційно негативний аспект. Хоча вона й здатна підвищувати якість існування, упорядковуючи розум, але може викликати звикання, за якого особистість стає заручницею певного виду порядку та відмовляється приймати життя в усьому його розмаїтті.

      Втрата відчуття Я

      Ми вже бачили, що коли діяльність захоплює нас повністю, то не залишає зайвої уваги для розмірковувань над минулим чи майбутнім або реагування на будь-які інші неважливі на цей момент подразники. Один об’єкт, що зникає зі свідомості, заслуговує на особливу увагу, позаяк у звичайному житті ми витрачаємо дуже багато часу, думаючи про нього, – наше власне Я. Ось як альпініст описує цей аспект переживання: «Це відчуття подібне до дзенської медитації. Єдина річ, на якій ви зосереджені, стає єдиною метою вашого розуму. Ваше его може втручатися в процес сходження в будь-який спосіб, і не обов’язково це буде просвітлення. Але коли дії стають автоматичними, ти начебто