Легко сказати, що вона мала б попрохати про допомогу. Вона ж підліток. А для підліткових мізків вісім місяців – це «надто довго».
Дівчина попрямувала до ванної, відчинила шухляду під раковиною. Вона шукала рожеву разову бритву. Нігтями розідрала бритву, доки не дістала лезо. Поклала його на раковину й повернулася до ліжка, де сиділа перед цим. Дженні чекала.
Розділ 5
Відчуваю, що випередив події. Повернімося трохи назад. Том Крамер жив у своєму пеклі. Почуття провини за те, що він не зміг захистити дочку, переслідувало його вдень і вночі.
Воно було повністю ірраціональне. Ми не можемо спостерігати за нашими дітьми кожної секунди вдень і вночі, тож іноді трапляються жахливі речі. Така реальність. Суспільство по-різному намагалося захищати дітей. Здається, поширення інформації через Інтернет – це остання хвиля. Усі викрадення й розбещення, сексуальна розпуста, утоплення в басейні, автомобільні аварії, падіння з велосипедів чи випадки задухи стають відомі батькам від Мену до Нью-Мексико. Відчуття таке, що ці інциденти частішають. Проводяться кампанії й транслюються інформаційні ролики, вигадуються заходи безпеки й попереджувальні написи. Немовлята вже не сплять на животиках. Діти не ходять самі зі школи й не чекають на автобусних зупинках. Мені смішно уявляти мою матір, яка коли-небудь підвозила б мене на машині до початку вулиці, паркувалася б на віддалі й чекала б зі мною на автобус. Та вона навіть не прокидалася, коли я в дитинстві йшов до школи. Але зараз люди це роблять, чи не так? Іноді виникає протилежна тенденція – дорослі намагаються дати дітям більше простору й відмовитися від гіперопіки. Починаються розмови про небезпеку надмірного піклування.
Усе це лише порожні балачки. Якщо хтось справді захоче скривдити вашу дитину, він знайде спосіб так учинити.
У літо після зґвалтування Том став одержимий пошуком кривдника своєї дочки. Коли родина поїхала до Блок-Айленду, він витрачав увесь свій вільний час на пошуки. Том більше не зустрічався з друзями. Не відвідував спортзали. Не дивився телевізор. Із восьмої до шостої він працював, але одержимість переслідувала його й на роботі. Продаючи автомобілі, Том щодня стикався з новими людьми. Кренстон – невелике містечко, але в ньому понад вісімдесят тисяч жителів. Додайте до цього, що фірма Томового роботодавця «Елітні машини Саллівана» єдина продавала BMW та «ягуари» в радіусі шістдесяти миль, і ви зрозумієте, що кожного дня в салон приходили нові відвідувачі. Том підозрював кожного покупця.
Поліція робила все, що могла, але без результату. Опитали кожного підлітка, що був на вечірці. Хлопців викликали до поліційного відділка. Багатьох із них супроводжував адвокат. Том хотів би, щоб їх усіх перевірили. Він хотів аналізу ДНК і зразків шкіри. Він хотів, щоб