Вілсон твердить, що ми перемикаємося між свідомим та несвідомим режимами мисленням залежно від ситуації. Рішення запросити колегу на обід є свідомим процесом. Ви це обдумуєте. Вирішуєте, що може бути цікаво, й запрошуєте колегу. Спонтанне рішення сперечатися з колегою приймається несвідомо – іншою частиною мозку, й мотивується воно іншою частиною вашої особистості.
Коли ми зустрічаємо когось уперше, коли проводимо співбесіду перед прийомом на роботу, коли реагуємо на нову ідею, коли мусимо прийняти рішення швидко й у стані стресу, то використовуємо оту другу частину мозку. Наприклад, коли ви навчалися в коледжі, скільки часу вам треба було на те, щоб визначити ступінь кваліфікації викладача? Заняття? Два заняття? Семестр? Психолог Наліні Амбаді якось дала студентам три десятисекундні відеозаписи з викладачем – із вимкненим звуком – й побачила, що їм зовсім не складно було визначити рівень викладачевої ефективності. Коли Амбаді скоротила запис до п’яти секунд, визначення зосталося таке саме. Студенти були певні щодо свого рішення навіть тоді, коли їм показали дві секунди відеозапису. Амбаді порівняла швидкі судження про ефективність викладача з оцінками, які дали тим самим викладачам їхні студенти після навчання в них протягом семестру. Психолог дізналася, що оцінки фактично однакові. Людина, котра дивиться відео без звуку з викладачем, якого вона ніколи не зустрічала, зробить про ефективність цього викладача такі самі висновки, як і студент, який протягом цілого семестру навчався в того-таки викладача. Ось вам і сила адаптивного несвідомого.
Можливо, ви вчинили так само, байдуже, усвідомлюєте ви це чи ні, коли взяли до рук цю книжку. Як довго ви вперше тримали її в руках? Дві секунди? За цей короткий проміжок часу дизайн обкладинки, можливі асоціації з моїм іменем і перші кілька речень про курос створили враження – низку думок, образів та упереджень, – що головним чином сформувало те, як ви зараз читаєте вступ. Хіба вам не цікаво, що трапилося протягом цих двох секунд?
Гадаю, ми дарма підозріливо ставимося до цього типу миттєвого пізнання. Ми живемо у світі, де заведено вважати, що якість рішення залежить від часу та зусиль, докладених до його прийняття. Коли лікарям трапляється складний діагноз, вони роблять більше тестів, а якщо ми не впевнені щодо почутого, то цікавимось іншою думкою. Що ми кажемо дітям? Скорий поспіх – людям посміх. Десять разів міряй, а раз утни. Зупинись і подумай. Не суди про книжку з обкладинки. Ми вважаємо, що краще зібрати якомога більше інформації та провести якомога більше часу в розважаннях. Насправді ми довіряємо лише свідомому