Ми засвоїли, що не можемо повернутися до Нори самостійно, якщо підемо вниз до струмка. Проте, щойно Мама десь пішла, ми знову це зробили. Цього разу до нас приєднався Голодний, хоча, коли ми опинилися в трубі, він ліг у прохолодну багнюку і заснув.
Пошуки здавалися нам річчю дуже потрібною – нам треба було добувати їжу. Мама вже від нас втомлювалася. Бувало, вона вставала тоді, коли ми ще недоїли. У цьому, на мою думку, винні інші цуценята. Якби Голодний не був такий жадібний, Швидкий не вдавав із себе найголовнішого, а Сестра не крутилася, то Мама лежала б спокійно і давала нам досхочу наїстися. Я впевнений! Адже кому, як не мені, завжди вдавалося її вмовити – вона зазвичай зітхала й лягала, коли я тягнувся до неї знизу.
Часто Мама забагато часу вилизувала Голодного – як на мене, це несправедливо.
На той час Швидкий і Сестра вже виросли більші за мене. Моє тіло було таке саме, як у них, а ось лапи – коротші й міцніші. Голодний, звичайно, був найбільш кволим у зграї. Мені було прикро, що Швидкий і Сестра завжди кидали мене з ним і гралися вдвох. Здавалося, наче ми з Голодним зайві в нашій зграї.
Оскільки Швидкий і Сестра більше цікавилися одне одним, ніж іншими членами сім’ї, я карав їх і позбавляв свого товариства – сам-один заходив у глиб труби. Якось я натрапив там на смачнючий запах тухлятини, аж раптом переді мною вискочила нова істота – жаба!
Я зрадів, кинувся до неї та спробував накрити жабу лапами, а вона знову стрибнула вбік, і я злякався. Я ж лише хотів погратися, мабуть, я навіть їсти її не став би.
Швидкий і Сестра вчули моє збудження і прибігли в трубу – поїхали по слизькому металу й збили мене з ніг. Жаба стрибнула, а Швидкий кинувся на неї, відштовхнувшись лапами від моєї голови. Я загарчав на нього, а він навіть уваги не звернув.
Сестра і Швидкий побігли до жаби, остання скочила у воду й попливла геть спритними безшумними рухами. Сестра засунула морду у воду та пирхнула, бо набрала води в ніс, забризкавши і мене, і Швидкого. Брат заліз їй на спину, а про жабу – мою жабу! – всі забули.
Я засмутився і пішов геть. Здається, наче навколо самісінькі дурні живуть!
Я потім не один день згадував про ту жабу, зазвичай тоді, коли засинав. Спіймав себе на думці про те, яка ж вона може бути на смак.
Дедалі частіше Мама тихо гарчала, коли ми підходили до неї. Вона вишкірила зуби, побачивши, що ми йдемо до неї та спотикаємося від голоду, і я з відчаєм зрозумів: ці цуценята все зіпсували! Тоді до неї підповз Швидкий, і вона схилила до нього морду. Він лизнув її в губи, і за це вона відригнула для нього їжу – ми теж кинулися поїсти. Швидкий відштовхнув нас, але тепер ми вже знали, що робити. Коли я понюхав і лизнув Маму, вона дала їсти й мені.
На той час ми вже добре розвідали місцевість над струмком і оббі´гали територію так, що всюди густо пахло нами. Швидкий і я здебільшого займалися серйозною справою – гралися. Я зрозумів, наскільки для нього важливо боротися: повалити