Такого жару я ще не відчував. Годину чи, може, більше я бігав по розпеченому сидінню й дихав так важко, як ніколи. Я вже хитався, перед очима в мене все пливло. Я думав про водопій у Дворі, материнське молоко, воду зі шланга, яким Боббі розбороняв псів.
Мов у тумані, я помітив, що по той бік скла на мене дивиться морда якоїсь людини – це був не чоловік із машини, а жінка з довгим чорним волоссям. Вона була сердита, тому я злякався й позадкував.
Коли жінки не стало видно, я знову ліг і почав марити. Бігати в мене сил уже не було. Мої лапи дивно обважніли й почали смикатися самі собою.
Раптом я почув важкий удар, аж машина затрусилася! Повз мене пролетіла каменюка, підскочила на сидінні й упала на підлогу. На мене посипалися прозорі дрібні камінці – і в морду вдарило повітря. Я підняв носа.
Знесилений, ледь живий, я відчув, як мене обхопили чиїсь руки й піднесли в повітря – я просто безсило повис.
– Бідний цуцику! Бідолашне цуценятко! – шепотіла жінка.
«А звати мене Дружбан!» – подумав я.
Розділ 6
У житті я ще не відчував нічого приємнішого, ніж прохолодний чистий струмінь рідини, який вивів мене з важкого сну без сновидінь. Жінка стояла наді мною з пляшкою води й поливала мене – рідина була смачна, аж солодка. Я затремтів від задоволення, коли в мене потекло по спині, й підняв голову, щоб схопити струмінь ротом – так я часто грався під краном у Дворі.
Поряд стояв ще якийсь чоловік – і він, і жінка схвильовано на мене дивилися.
– Ви думаєте, з ним усе буде гаразд? – спитала жінка.
– Схоже, водичка допомагає, – відказав він.
Вони обоє випромінювали таке неприховане захоплення, яке я часто відчував від Сеньйори, коли вона визирала з-за паркана й дивилася на наші забави. Я перевернувся на спину, щоб вода потрапила мені на пузо, й жінка засміялася.
– Яке славне цуценя! – вигукнула жінка. – Не знаєте, що це за порода?
– Схоже на золотистого ретривера, – зауважив чоловік.
– Ой, цуцику! – провуркотіла жінка.
Так, я б міг бути хоч Цуциком, хоч Дружбаном, та хоч ким завгодно. Коли жінка підхопила мене на руки, вона не звернула уваги на мокру пляму, яку я залишив на її блузці. Я почав її цілувати, доки вона не заплющила очі й не засміялася.
– Ти поїдеш додому зі мною, хлопчику. У мене там є дехто, з ким я хочу тебе познайомити.
Ну от, схоже, тепер я став собакою для передніх сидінь! Жінка вела машину й тримала мене на колінах, а я вдячно на неї дивився. Потім мені стало цікаво, що ж тут навколо, і я сповз додолу й став роздивлятися, що в машині всередині. Мене страшенно здивувало, як холодне повітря сильними струменями виходило з двох отворів. Воно так вихолодило мені шерсть, що я аж затремтів і врешті заліз на рівну підлогу з другого боку машини, де було м’яке тепло, як біля Мами, – воно швидко мене заколисало, і я знову заснув.
Я прокинувся, коли машина зупинилася, та сонно