Люди говорять про «кризу середнього віку», але це не так. Це переломний період – пора, коли відчуваєш нездоланне бажання жити омріяним життям, а не так, як «годиться». Переломний період – це пора, коли Всесвіт кидає тобі виклик: або продовжувати жити, як від тебе очікують, або прийняти себе таким, який ти є.
Середній вік – це, безумовно, пора подорожей, які відкривають істину, але упродовж життя з нами трапляється також чимало інших подій:
• одруження;
• розлучення;
• народження дітей;
• одужання після хвороб;
• переїзд;
• «спорожніле гніздо»;
• вихід на пенсію;
• досвід втрати або емоційної травми;
• праця, що висмоктує всі душевні сили.
Будильник Всесвіту частенько дзеленчить, намагаючись нас «розбудити», але ми квапливо його вимикаємо і спимо далі.
Як виявилось, я мусила подолати заплутаний і довгий шлях. Я помалу шкандибала вперед, аж поки одного дня, виснажена, в забрьоханих дорожніх черевиках, не подумала: «О, Боже мій! Я відчуваю себе інакшою. Я відчуваю себе щасливою і справжньою. Я все ще боюся, але разом з тим почуваюся по-справжньому хороброю. Щось змінилося, – і воно пронизує мене до кісток».
Я стала здоровішою, радіснішою і вдячнішою життю, ніж будь-коли раніше. Я почувалася врівноваженішою, впевненішою і на диво позбавленою тривожності. Моя творчість спалахнула з новою силою, я заново налагодила стосунки з родиною та друзями і, що найважливіше, уперше в житті почувалася комфортно.
Я навчилася звертати більше уваги на те, що відчуваю я, а не на те, «що подумають інші». Я встановлювала нові особисті кордони і позбувалася потреби догоджати іншим, комусь щось доводити і бути ідеальною. Я почала частіше говорити «ні» замість «авжеж» (а потім почуватися скривдженою і роздратованою). Я почала відповідати: «О, чорт, звісно, що так!» замість «Звучить непогано, але у мене дуже багато роботи» або: «Я зроблю це, коли ________________ (схудну, буду вільною, краще підготуюся)».
Крокуючи разом із Діаною шляхом до щиросердного життя, я прочитала близько сорока книжок, включно з усіма мемуарами про духовне пробудження, які потрапляли мені під руку. Вони виявилися надзвичайно корисними, але я все ж таки мріяла про книгу, яка б водночас надихала, відкривала джерела сили і слугувала чимось на кшталт путівника для мандрівників власною душею.
Одного дня, коли я розглядала високий і хиткий стіс книжок у себе на тумбочці, мене осінило! Я хочу розповісти про свій власний досвід. Я розкажу історію про те, як цинічна напиндючена вчена стала втіленням стереотипу, який висміювала все своє доросле життя. Я зізнаюся у тому, як у середньому віці почала одужувати, дбати про здоров’я, відкривати творчість і емоційно шукати духовність, цілими днями розмірковуючи над такими речами, як добродійність, кохання, вдячність, творчість, автентичність, і якою невимовно щасливою стала. Я назву це щиросердністю.
Пригадую