Публіка вибухає сміхом.
– Потім Ронні телефонує до Джиммі й питає: «Пане президенте, а що Еммі їла на сніданок?»
Публіка аж заходиться. Карлін робить паузу. І нарешті ключова фраза, вимовлена тихим, багатозначним тоном:
– Так, тут усе в порядку.
Шквал оплесків, публіка аж реве від захвату. Карлін сумно хитає головою.
– Це ж треба: «срати червоним». Вау! Що ж, насолоджуйтесь.
І в цьому була проблема. Джордж Карлін був проблемою. Боб Гоуп був проблемою. І Джонні Карсон, і Стів мартін, і кожен дотепник з будь-якої американської чоловічої перукарні.
І ще один момент: акції Шарпа впали на дев’ять пунктів, а відіграли тільки чотири цілих двадцять п’ять сотих. Акціонери жадали крові. І кого б то віддати їм на поталу? Кому першому спала на думку блискуча ідея з професором кашології? Як щодо тих хлопців-рекламників? Вони пасують найбільше. Байдуже, що до провалу «Малини» професор з успіхом перебував на екрані чотири роки, Байдуже, що до того як на сцені з’явилися професор і його компанія, снайперське печиво та Джордж і Ґрейсі, акції Шарпа перебували на три з чвертю пункти нижче, ніж зараз.
Усе це байдуже. А значення має ось що: сам лише факт, одне-єдине повідомлення у відповідних колах, що угоду з «Ед Воркс» розірвано, може змусити акції підскочити на півтора, а то й два пункти. А коли розпочнеться нова рекламна кампанія, інвестори розцінюватимуть це як сигнал, що всі старі негаразди позаду, й акції можуть поповзти вгору ще на якийсь пункт.
«Звісно, – думав Вік, розмішуючи в каві замінник цукру, – все це лише в теорії».
Та навіть якщо теорія виявиться правдивою, Вік і Роджер були переконані, що короткочасний результат буде майже повністю зведений нанівець, якщо за нову кампанію поспіхом візьмуться люди, котрі не знають особливостей компанії Шарпа й конкурентного ринку круп’яних виробів загалом.
Зненацька мозок пронизала нова думка, нова картинка. Несподівано й без попередження. Чашка застигла на півдорозі до рота, очі розширились. У своїй уяві він побачив, як двоє чоловіків, можливо, він із Роджером, а може, Шарп зі своїм підстаркуватим синочком, засипають могилу. Миготіли лопати. У темряві вітряної ночі блимало хистке світло ліхтаря. Сіявся дрібний дощик. То один, то інший імпровізований паламар раз по раз крадькома озирався через плече. То було нічне поховання, таємна церемонія під покровом темряви. Вони потай ховали професора кашології, і це було неправильно.
– Неправильно, – пробурмотів Вік уголос.
Звичайно, це було неправильно. Бо якщо вони поховають професора в глибокій темряві, він ніколи не скаже те, що мусить: що йому прикро.
Він витяг із тримача серветку, дістав із внутрішньої кишені ручку «Пентел» і швиденько написав:
«Треба, щоб професор вибачився».
Він глянув на серветку.