Більше говорила Кеті, повільно відпиваючи зі склянки віскі. Вона розповідала про життя у Штатах, про нові тенденції на ринку моди, про ботокс і ліпосакцію. Мірка теж пила. Параска відмовилась, сказала, що голова болить, – і пила каву.
– Ось погляньте на мене, – час від часу зітхала Мірка. – Зморшки під очима. Я мажу, мажу їх кремом, уже й посміхатися перестала… Ех!..
– Дійсно, трохи є, – погоджувалась із нею Кеті і, не звертаючи уваги на Параску, що почала відверто нудитись, називала і називала бренди та невідомі гучні імена.
– Яка мода? – зітхала Мірка. – Мені вже скоро тридцять…
– О, так, після тридцяти жінка з кожним роком все більше стає бабою! Якщо не почне за собою стежити! – і війнула віями в бік Параски.
Але вона стерпіла. Мов на голках сиділа і поглядала на годинник.
Нарешті Андрій подзвонив, що вони із сином сіли на автобус та вже їдуть додому.
– Що ж, я буду йти, – підвелася Параска і з радісним полегшенням закрила за собою двері.
А за п’ять хвилин мусила-таки повертатися: забула парасольку!
Параска пам’ятала, що залишила її, мокру, просто під порогом, тому тихесенько прочинила двері. І раптом…
– Блін, Белло, що у тебе за подруга? – говорила Кеті.
– А що?
– Та вона ж уже стара кляча, ця Параска! Що між вами спільного? Про що ти з нею можеш говорити? Сидить тут, надулась, мов індик.
– Ну чому ти так? – відмовляла Мірка. – Параска вчителька, просто вона тебе не знає…
– З таким дурним ім’ям, та до всього – ще й вчителька?! Із ким ти дружиш?!
– Вона моя гарна подруга, ми давно… – стала виправдовуватись Мірка.
– Ти дружиш із бабою Параскою, от що! – зненацька розреготалась Кеті.
І Мірра спочатку несміливо, а потім голосніше й голосніше – і собі за нею розсміялась.
– Баба Параска! Ой, не можу-у-у-у!!! Я сиджу, а тут: мене звуть Параска! Оце бренд!
– Я ще й не те тобі скажу, Кеті! – либонь, хильнувши зайвого, Мірка плутала язиком. – У цієї, як ти кажеш, баби Параски, є чоловік, учитель фізкультури, до речі! Він – як античний бог Аполлон! Такий красивий! Високий, стрункий, чорнявий! А м’язи які… Аж грають під сорочкою!
– Та ти що?! Можна вмерти!
– І щоб ти знала… мабуть, цей бог накинув на мене оком!
– Воно й не дивно!
– Тільки ж ти ні-ні, нікому, гаразд? Бо Параска як дізнається, почне ще ревнувати…
– А ти часом не той? Із ним…
– Та де! Моє руде опудало такого не допустить. Хоча… деякі плани є.
– Як ти про свого Вітьку!
– Бо він рудий! А я рудих не люблю!
– То чому заміж за нього йшла?
– А за кого, Кеті? За кого було йти, га?
– Та не випендрюйся, Белло, ти ж у свого Вітьку по вуха закохана була!
– Була! Так, була! А тепер добре роздивилася і…
– Перебирати стала? Тепер тобі Аполлона подавай?
Жінки почали голосно та п’яно реготати.
Баба Параска…
У власній квартирі вона довго не могла