За такі образливі слова задавака получила би штурхана в плечі. Та не цього разу. Мишко проковтнув образу. До того ж почута інформація його вельми зацікавила. Перепитав:
– На вас у морі напали пірати?
– Напали, – пом’якшала дівчинка.
Вона гладила намисто і казала: – Потім нас привезли сюди, в Каркіду. Ми з братом раби. Братика звати Лулі, а мене Елісса.
– Ви раби? – запитав глузливим тоном Мишко. – Не вірю.
– Чому?
– Прикид, що на вас, гарний. Із тонкої дорогої тканини. Раби дорогі сукні не носять.
Елісса задерла вгору гострого носика:
– Ми сидонці. Греки нас ще називають фінікійцями.
– Тільки не ображайся, Еліссо. Мене цікавить: фінікійці всі жовті?
– Наша шкіра красивого кольору. Фінікійські діти світло-жовті, а не бліді, як оце ти. Коли фінікієць дорослішає, то шкіра його темніє. Наш татко, наприклад, яскраво-червоний. Татко надзвичайно красивий.
Мишко, ховаючи очі, кивав головою на знак згоди. Елісса хвалилася:
– Окрім своєї мови ми знаємо перську і грецьку. У Каркіді вивчили скіфську і таврську.
– Але ж твій брат без’язикий… Ой, перепрошую… Лулі не розмовляє.
– Ну і що? Люлі не розмовляє, зате все розуміє. А ще братик грає на флейті. Тому хазяїн велів нам давати смачну їжу і красиве вбрання.
Мишко лопотів віями, пригадуючи карту стародавнього світу та розповіді батька. Роздумував уголос:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.