Таким чином, цілком імовірно, хоч стверджувати це було б занадто зухвало, що волохи – якісь тюрки (гуни, або савіри, або болгари) – дійсно мали владу над слов’янами. І була ця влада, крім усього іншого, духовно-жрецькою, тобто жерцями були тільки представники волохів, які на Русі стали відомі як волхви.
Олег, який захопив за допомогою варягів Київ, як ми пам’ятаємо, з повагою ставився до волхвів: «Скажи мне, кудесник, любимец богов».
Влада волхвів була, як і раніше, сильна, але у Велеса/Волоса (чиє ім’я, по суті, і є варіантом слова «волох») з’явився серйозний суперник – Перун: «Русь клянеться Волосом, а дружина – Перуном». Князь Володимир істотно похитнув позиції Велеса, вирішивши не ставити його фігуру в пантеоні божеств, але й він був змушений знайти йому місце – на торговому Подолі в Києві.
Варто зізнатися, мені дуже довго не давала спокою загадкова Болохівська земля, що існувала в епоху Київської Русі, яка розташовувалася в той час на стику нинішніх Житомирської, Хмельницької та Вінницької областей. Про цю територію відомо вкрай мало, версій же про те, хто її населяв, хто нею правив – навпаки, більш ніж достатньо.
Більш-менш відомі кордони Болохівської землі, хоча від джерела до джерела вони варіюються. Відомо, що лежала вона в верхів’ях Південного Бугу, Случі та Тетерева. Відомі також міста Болохівщини – Болохів (сучасний Любар Житомирської області), Губин, Деревич, Кудин, Межибіжжя (Меджибож), Божський.
А ось що абсолютно невідомо – як звали болохівськіх князів. Природно, висловлюються різні версії, однак на сьогодні можна лише констатувати, що вони не були пов’язані з князівським домом Володимира.
З приводу етнічного складу болохівців – практично всі дослідники відзначають в ньому слов’янський і тюркський компоненти (деякі бачили в них волохів, щоправда, в традиційному, тобто романському, сенсі). Причому тюркські риси мали багато спільного з Волзькою Болгарією – це дало привід вважати, що свою роль тут зіграли половці, які прийшли на Русь саме з тих країв.
Також звертає на себе увагу той факт, що в Болохівській землі було знайдено багато речей, пов’язаних з язичницькими віруваннями Стародавньої Русі. Нічого дивного, що в зв’язку з цим у деяких дослідників (зокрема, у Ю. Моргунова) виникла спокуса співставити назву землі з волхвами, які могли тут виконувати як жрецькі, так і адміністративні функції.
Ну і, крім усього іншого, мене насторожило згадування «аномально високої кількості дорогоцінних скарбів з речами столичного рівня» (Моргунов Ю. Ю. «Фортифікація Південної Русі X–XIII ст.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора