– Гарно тут.
Її усмішка теплою хвилею пройшлася по тілу, зігріваючи краще, ніж дрова, що весело потріскували за спиною.
Офіціант – молодий хлопчина років двадцяти у випрасуваних брюках і сніжистій сорочці – упізнав мене й привітно усміхнувся. Напевно, Влад не образив його чайовими, і він миттю опинився біля нашого столика.
Я не питав у чарівної супутниці, що вона бажає, – дурне заняття: почнуться розмови про чашечку кави й нічого більше, – замовив пляшку шампанського, не найдорожчого, звичайно, але й не найгіршого, а от далі моя фантазія вичерпалася. Не знав я, із чим прийнято вживати благородні напої. Солоненькі горішки – вульгарно, вони більше до пива підходять. Шоколадку? Цукерки?
Офіціант, помітивши мою скруту, поспішив на виручку:
– Пропоную легкий салатик з оливками, м’ясом краба й зеленню…
Я уявити боявся, у скільки обійдеться запропонований легкий салатик: за прейскурантом лише шампанське урізало мій бюджет наполовину.
– А можна тільки оливки? Ще, будь ласка, поріжте лимончик і посипте цукром.
Навряд чи Наталка не спокусилася салатиком. Я був щиро вдячний їй за ненав’язливу делікатність, що не ображала моєї чоловічої гідності.
Іскристий напій приємно полоскотав горло, легко прослизнув усередину й здався надзвичайно смачним.
Наталка лише пригубила келих, я ж не намагався бути надто делікатним і зробив кілька великих ковтків. Навіть сльози виступили, але одразу зникла скутість, на зміну якій прийшла невластива мені приємна відчайдушність, що хвилює й бентежить. Рівень настрою якщо й не досяг піку, усе ж піднявся на висоту, з якої я міг споглядати світ не затьмареним проблемами поглядом. Супутниця моя теж розслабилася, щічки її порожевіли, очі затуманилися. А може, і не відбувалося з нею метаморфоз, просто я тепер споглядав іншими очима, не обтяженими завісою буденності, яка приглушувала радісну гаму почуттів.
Думки понеслися хтозна-куди, і я знову підняв келих. Доторкнувся ним до Наталчиного й допив усе, що лишалося. Не зволікаючи, налив знову, трохи дівчині – у її посудині напою майже не поменшало – і щедро собі, поки піна не перевалила за край. Усе це мовчки; добре, що гучна музика дарувала таку можливість. Тим паче я не знав, про що говорити.
Дивні в нас із Наталкою складалися стосунки: взаємна симпатія на рівні інтуїції, зацікавленість одне одним і нічого, крім роботи. Наталка іноді намагалася ненав’язливо привернути увагу, я ж ігнорував її знаки й водночас був до неї геть небайдужий.
Вона мені подобалася. Але, навчений гірким досвідом, я намагався уникати серйозних стосунків, воліючи швидкоплинні, які ні до чого не зобов’язують.
Донині.
А днинка сьогодні ще та. П’ятниця, тринадцяте…
Приємно було дивитися на миле личко, я був щасливий, що Наталка поруч, але впевненості, що роблю правильно, не відчував. Я став занадто обережним у стосунках із жінками й панічно боявся, щоб життя не поставило чергову підніжку.
– Затишно, – вловивши паузу