«Просто клич мене янголом… ранковим, бей-бі…»
Риии-ип.
«Просто торкнися моєї щоки… перш ніж покинеш мене, бей-бі».
Тепер спокійний, умиротворений Креґ сидів і чекав, коли батько йому накаже, що він мусить робити далі, як він робив це багацько разів у дитинстві.
4
– Слухай уважно, Алберте, – сказав Нік. – Ми мусимо переправити її до літака, але для цього нам потрібні якісь ноші. На борту літака нічого такого нема, але тут вони мають бути. Де?
– Та ну, містере Гопвел, капітан Інґал таке мусить знати краще, ніж…
– Але капітана Інґала тут нема, – терпляче промовив Нік. – Мусимо впоратися ми самі.
Алберт наморщив лоба… а потім загадав про табличку, яку він бачив на нижньому поверсі.
– «Послуги аеропорту»? – промовив він. – Слушна табличка?
– Чорт, дуже слушна, – погодився Нік. – Де ти таке бачив?
– На нижньому поверсі. Поряд з ятками прокату автомобілів.
– Гаразд, – сказав Нік. – Ось як ми це зробимо. Ви з містером Доном Ґефні призначаєтеся шукачами і носіями нош. Містере Ґефні, я пропоную вам подивитися за стійкою біля гриля. Сподіваюся, там ви знайдете якісь гострі ножі. Я впевнений, що свій наш капосний приятель знайшов саме там. Візьміть один собі й один для Алберта.
Дон вирушив за стійку без жодного слова. З бару «Червоний барон» з цілим оберемком картатих, червоно-білих скатертин повернувся Руді Ворік.
– Мені дуже жаль… – почав було він знову, але Нік його обірвав.
Він усе ще дивився на Алберта, обличчя в англійця тепер було лише білим колом над глибшою тінню маленького тіла Дайни. Вже майже запала темрява.
– Можливо, ви не зустрінетеся з містером Тумі; я гадаю, звідси він утік неозброєним, у паніці. Я припускаю, що він або знайшов якийсь сховок, або полишив термінал. Але якщо ви все ж таки на нього наскочите, раджу вам найнаполегливішим чином не зачіпатися з ним, якщо тільки він сам не зробить цього необхідним.
Нік хитнув головою, поглянувши на Дона – той якраз повернувся з парою різницьких ножів.
– Ви обидва, чітко дотримуйтеся ваших пріоритетів. Ваша місія не в тому, щоб вхопити містера Тумі й притягти його до відповідальності. Ваша робота полягає в тому, щоби знайти ноші і якомога швидше принести їх сюди. Нам треба забиратися звідси.
Дон простягнув Алберту один з ножів, але той похитав головою і подивився на Руді Воріка.
– Можна мені натомість скатертину?
Дон подивився на Алберта так, ніби той сказився.
– Скатертину? Навіщо, заради Бога?
– Я покажу.
Алберт стояв на колінах біля Дайни, тепер він підвівся і вирушив за стійку. Почав роззиратися там, не знаючи точно, що саме шукає, але впевнений, що впізнає