– Ваша черга, друже, – промовив він, як лишень тільки міг коректно.
– Ви ж розумієте, що я подам на вас скаргу, чи не так? – запитав Креґ Тумі підозріло делікатним тоном. – Знаєте, я збираюся подати проти вашої авіакомпанії позов до суду на тридцять мільйонів доларів і саме вас у ньому вказати головним відповідачем?
– Це ваше право, містере…
– Тумі. Креґ Тумі.
– Містере Тумі, – кивнув Браян. Потім він завагався: – Містере Тумі, ви розумієте, що з нами трапилося?
Креґ визирнув з відчинених дверей – подивився на порожнє аеродромне поле, на широкі, злегка поляризовані шибки на другому поверсі терміналу, де не було радісних друзів чи родичів, які дожидаються, коли вони зможуть обняти прибулих пасажирів, де жоден мандрівник нетерпляче не чекав, коли оголосять його рейс.
Звісно, він розумів. Це ленґоліери. Це ленґоліери прийшли нарешті по всіх дурних і лінивих людей, точно як його батько проказував, що так колись станеться.
Тим самим делікатним тоном Креґ почав:
– У відділі облігацій банківської корпорації «Дезерт Сан» мене називають Тягловим Конем. Ви це знаєте? – Він на хвильку замовк, вочевидь очікуючи, що Браян щось відповість. Коли Браян не прореагував, він продовжив: – Звичайно, не знаєте. Так само, як не знаєте, наскільки важливим є той захід у «Пруденційному центрі» в Бостоні. І вам це, звичайно, байдуже. Проте дозвольте мені вам дещо пояснити, капітане: від результатів цієї зустрічі може залежати економічна доля держав – зустрічі, на якій, коли почнеться реєстрація, я буду відсутнім.
– Містере Тумі, все це дуже цікаво, але в мене дійсно нема часу.
– Часу! – раптом заверещав на нього Креґ. – Та що ви к чортам можете знати про час? Спитайте мене! Мене спитайте! Я знаю про час! Я знаю все про час! Часу обмаль, сер! Часу, к херам, дуже обмаль!
«От, чорт забирай, доведеться штовхати цього сучого сина», – подумав Браян, але, перш ніж він устиг це зробити, Креґ Тумі відвернувся й плигнув сам. Притискаючи свій портфель до грудей, він виконав досконалий «сіт-дроп», і Браяну раптом згадалися ті старі рекламні ролики «Герца»[128] по телевізору, оті, де О. Джей. Сімпсон[129] у костюмі й краватці промітався крізь аеропорти.
«Часу збіса обмаль!» – крикнув Креґ, з’їжджаючи донизу, наче щитом прикриваючи собі груди портфелем, з холошами штанів, які задралися вгору, явивши чорні нейлонові гольфи «успішної ділової особи» до колін.
Браян пробурмотів:
– Господи, от же йобаний виродок.
Він затримався перед верхівкою сковзанки, ще раз озирнувся на знайомий, затишний світ свого літака… і стрибнув.
8
Десятеро