Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят. Гевiн Френсiс

університеті та медичній школі в Павії, що на південь від Мілана. Через двадцять років після створення перших начерків до анатомічного трактату він почав по-справжньому втілювати свій амбітний задум. До винайдення штучного охолодження розтин здійснювали лише взимку – в умовах літньої спеки тіло розкладалось би надто швидко, – і в Павії Леонардо вже домовився про постачання тіл із лікарні та знайшов собі покровителя – Маркантоніо делла Торре, місцевого професора анатомії. Багато анатомічних ескізів, створених у Павії, було втрачено, але з тієї незначної частини, що збереглась, можна помітити, що у своїй роботі Леонардо спирався на власне бачення, уяву і визначні вміння анатома й кресляра. Він вивчав анатомію, щоб продемонструвати справжню, а не уявну цінність тіла. На його думку, людське тіло – вінець Господнього творіння.

      На одному з аркушів у його записах детально зображені м’язи виразу обличчя.[29] Да Вінчі намалював їх через п’ятнадцять років після того, як відтворив їхню дію на фресці «Таємна вечеря». М’язи frontalis, які зморщували чоло святого Андрія, позначені як «м’язи страху». Він намалював носи Варфоломія, Петра і Якова Заведеєвого, задертими від злості, і в кресленнях відповідальний за цей вираз обличчя м’яз, levator labii superioris alaeque nasi, вказаний як «м’яз люті». У нотатках між ескізами він зазначив: «Відобразити всі причини руху шкіри, плоті і м’язів обличчя, і чи походить рух цих м’язів від нервів, сполучених із мозком». Леонардо вважав, що в обличчі є дві групи м’язів: ті, з допомогою яких ми жуємо, – товсті, сильні; їх спонукає до дії п’ятий нерв, що відходить безпосередньо від мозку, і ті, які ми використовуємо у виразах обличчя, – тонші, слабші; їх спонукає до дії сьомий нерв від мозку.[30]

      Сьомий нерв сполучений із нервом, відповідальним за слух і за рівновагу; він проходить під черепом за вухом і виходить з черепної коробки під мочкою вуха. Перетнувши найбільшу слинну залозу за кутом нижньої щелепи, він розгалужується на п’ять гілок і розходиться по м’язах, відповідальних за вираз обличчя. Англійською мовою ці відгалуження нерва називаються temporal, zygomatic, buccal, mandibular і cervical (скроневий, виличний, щічний, крайовий нижньощелепний, шийний), і кожен студент медицини вивчає їхні назви за допомогою виразу Two Zombies Buggered My Cat (двоє зомбі знущались з мого кота). Знати їх розташування корисно в тих випадках, якщо хтось дістане ушкодження обличчя; крім того, вони допомагають зрозуміти вплив паралічу на здатність виражати емоції на обличчі.

      Я зустрів Емілі Паркінсон у клініці невідкладної допомоги; за півгодини до того вона зателефонувала туди зі свого офісу в центрі міста. Бухгалтер з напруженим графіком роботи і матір двох дітей, прокинувшись того ранку вона помітила, що ліва сторона її обличчя не функціонує належним чином. Емілі встала з ліжка й пішла у ванну, де подивилася на себе в дзеркало: її нижня ліва повіка трохи обвисла, а коли вона спробувала усміхнутись, ліва сторона була слабшою за праву. Вона подумала, що вночі спала на ній в незручному положенні, і пішла на кухню готувати сніданок.

      – Подивись, –