Однак навіть Деп’ю не передбачив істинного масштабу тих сил, які сфокусувалися на Бьорнемі з Рутом. На той момент і він, і вони бачили те, що постало перед ними, лише в загальних вимірах – час і гроші, і цього було абсолютно досить.
А решта могла хіба що наснитися Едґарові По.
Необхідні ресурси
Одного серпневого ранку 1886 року, коли з вулиць здіймався жар такої сили, як дитяча лихоманка, у приміщення одного з чиказьких вокзалів зайшов чоловік, який назвався Г. Г. Голмсом. Повітря було важке й затхле, у ньому стояв дух гнилих персиків, кінських кізяків і не до кінця згорілого іллінойського антрациту. На станції стояло шість паровозів, випускаючи пару в уже пожовкле небо.
Голмс придбав квиток до села під назвою Інґлвуд біля містечка Лейк – той муніципалітет налічував 200 000 мешканців і межував із південною частиною Чикаго. На його території розташовувалися «Union Stock Yards» і два великі парки: Вашингтон-парк із лужками, садами й популярним іподромом і Джексон-парк – безрадісне, недоглянуте пустище на березі озера.
Попри спеку Голмс мав свіжий і бадьорий вигляд. Коли він ішов вокзалом, погляди молодих жінок падали навколо нього, немов звіяні вітром пелюстки.
Ішов він упевнено, був добре одягнений, магічним чином випромінюючи багатство й успіх. Було йому двадцять шість років. Зросту він мав близько метра сімдесяти сантиметрів, важив лише 70 кіло.[65] Темноволосий, із пронизливо-синіми очима, які хтось уподібнив до очей гіпнотизера. «Очі дуже великі й широко відкриті, – пізніше відзначав лікар Джон Л. Кейпен. – Вони сині. У великих убивць, як і в багатьох людей, великих у своїй справі, очі сині».[66] Кейпен також звернув увагу на тонкі губи під густими темними вусами. Але найбільше враження на нього справили вуха Голмса. «Вухо дивовижно маленьке, а гострий верх його сформований у той спосіб, у який давні скульптори підкреслювали порочну й диявольську природу сатирів». Загалом, на думку Кейпена, «цей чоловік має дуже делікатну будову».
Для жінок, котрі нічого не відали про його особисту одержимість, такий чоловік був немов манливі ласощі. Він порушував загальноприйняті правила: ставав занадто близько, дивився занадто уважно, торкався руки чи одягу співрозмовниці занадто часто й довго. І за це жінки його просто обожнювали.
Він зійшов із потяга посеред Інґлвуда і якусь хвилю роздивлявся довкола. Стояв на перехресті Шістдесят третьої стрит і Воллес-стрит. Поряд на телеграфному стовпі був пожежний оповісник № 2475.[67] Удалині маячили обриси кількаповерхових будинків, які саме зводилися. Чоловікові було чути стукіт молотків. Щойно посаджені дерева стояли шеренгою, мов солдати, тільки в жаркому мареві більше скидалися на військо, яке дуже довго йшло через пустелю