Сусід. Христина Лукащук

мислити і не втратити останньої ниточки надії, що все ще налагодиться і стане на свої місця.

      Боролася сама зі собою. З однієї сторони розпалена незвичними звуками серед ночі уява малювала якогось небаченого мачо, справжнього чоловіка, а з другої сторони в пам’яті виразно поставали наслідки потурання своїм бажанням.

      2

      – Вікторіє Миколаївно, прошу зайти до мого кабінету, – перед обідньою перервою прозвучало в телефонній слухавці.

      Серце опустилося в п’ятки, в низу живота замлоїло. Так давно уявляла собі, що почую ці слова, але тепер, коли вони прозвучали насправді – втратила дар мови.

      – Вікторіє Миколаївно. Це ви? З вами все гаразд? – стурбованим не на жарт голосом перепитував мій безпосередній керівник, Володимир Петрович.

      – Так, звичайно, це я. А хто ще може зняти трубку в моєму кабінеті? – потроху приходила до тями.