Артем Стеценко розповідає. Лідія Гулько

швидко їх підібрали. Звели голови й дивляться на мене. «Дай ще, хлопчику, хліба», – промовляв той погляд. От тільки Забіяка не зійшов з місця. Гордо, з відстані спостерігав за мною.

      Раптом згадую про свої щоденні обов’язки. Чому я досі в будинку? Адже кури голодні. Зерна і води у тазах нема. Дно в них світиться…

      Та мої побоювання були марними. Турботлива тітонька і зерна насипала для курей вдосталь, на цілий день, і води налила у другий тазик.

      Пригадую й інші свої завдання. Згідно з номером «Друге» належало перераховувати курей. Скільки всього у нас курей, про те я не запитав тітоньку. Сама вона мені теж чомусь про те не сказала. Однаково потрібно їх перерахувати.

8

      Сонечко пригрівало все сильніше і сильніше. Розморені спекою домашні птахи залізли в кущі жовтої смородини. Розклавши крила, вони дрімали.

      Поки я шукаю палицю, якою вижену курей з-під похилих і розлогих гілок смородини, то розкажу про цю дивовижну рослину. На Київщині такі чудові кущі не ростуть. У всякому разі, там я їх не бачив. Цієї пори на галузках достигають ягоди. Вони дрібні, продовгуваті й мають довгі сухі хвостики. Спілі ягоди на смак приємні і солодкі. За кольором вони нагадують темний бурштин.

      Пригадую, коли моя сім’я гостювала у тітоньки під час моїх весняних канікул, то гнучкі стебла кущів були вкриті жовтими квіточками. Тоді моя мама сперечалася з Людмилою. Мама доводила: жовтої смородини в природі не існує. Правильна назва рослини – агрус. Але Людмила не погоджувалася з мамою, стояла на своєму: жовта смородина і тільки. Подумки я підтримав тітоньку. По-перше, не хотів сперечатися з мамою. Адже вона беззастережно погоджувалася лише зі своїм чоловіком, а з іншими відстоювала свою думку до кінця. По-друге, я знав, що агрус колючий. А гілки кущів, що ростуть у тітоньки, гладенькі. До того ж ці кущі величезні й такі розлогі, що гілля торкається землі. Але щоб вони одна одній не доводили, а кущі – гарна схованка для курей.