Богдан провів нараду. Сьогодні, крім вирішення виробничих питань, розглядав своїх працівників. Чоловіки як чоловіки – при костюмах і краватках. тінки в його колективі – наче топ-моделі різного віку. Як багато важить для жінок одяг, взуття та різні аксесуари! Зараз перед Богданом сиділи красуні. Він кожну з них подумки вбирав в убогий одяг своєї ранішньої супутниці. У тому вбранні вони були б схожі на бліді поганки. Змити макіяж, зняти коштовності – немає на кому спинити погляд. Після наради дав ключі від машини своєму механікові, попросив замінити колеса та підвезти машину під офіс.
Перед обідом Богдан вирішив піти в той овочевий магазин і з’ясувати, ким працює та дивна молода особа – його ранкова попутниця.
Вийшов на вулицю. Сонце. Небо по-літньому голубе, про осінь нагадує тільки павутинка бабиного літа. Рукою змахнув її з очей.
Із задоволенням підставив лице до сонечка і пішов вулицею.
– Щось куплю собі з фруктів, – вирішив він. – Не прийду ж просто так у магазин.
Трохи хвилювався, боявся опинитися в незручному становищі. Сам собі не міг відповісти, навіщо він туди йде. І взагалі, що йому за клопіт до тої дивачки. Але цікавість брала гору над ніяковістю. Увійшов у магазин. Це був магазин самообслуговування. Не поспішаючи, пішов між стелажів із фруктами. Вибрав виноград, пішов далі. Незнайомки ніде не видно.
«Напевно, вже пішла. Цікаво, що вона може тут робити?» – роззирався в магазині.
– Світлано, іди візьми сьогоднішні накладні, – гукнула комусь голосно касирка.
І Богдан побачив, як із якогось темного закутка в кінці торгового залу вийшла ранішня незнайомка. Підійшла, взяла накладні. Він поспішив до каси, їхні шляхи перетнулись.
Від несподіванки зупинилась, зашарілась. Опустила чорні вії над волошковими очима-криницями. Кивнула йому, усміхнулась білосніжною усмішкою і пішла в темряву підсобного приміщення, зачинивши за собою двері.
Богдан заплатив за червонощокі яблука, виноград і вийшов із магазину.
День проминув непомітно. Задоволений, поїхав додому. Шлях обрав повз овочевий магазин. Кінець робочого дня, можливо, та бідолаха буде вертатись додому.
Ні, немає! Поїхав додому сам.
Наступного ранку їхав біля зупинки тролейбуса і виглядав свою незнайомку. Від’їхав на декілька метрів уперед. Зупинив машину, у бокове дзеркало дивився, хто на зупинці, як штурмують тролейбус. Невдахи-Світлани не було. Богдан постояв ще декілька хвилин і побачив, як вона наближається до тролейбусної зупинки. Одягнена так, як і вчора.
У нього прокинулась цікавість дізнатися, кому пощастить з першої спроби проштовхнутися у тролейбус. Для Світлани перша спроба була невдалою, як і вчора. На наступний тролейбус Богдан не чекав, бо результат боротьби вже знав наперед. Від’їхав назад, відчинив двері машини і погукав красуню-Попелюшку:
– Світлано, сідайте!
Пасажири, які підходили, із здивуванням дивились, як гарний і забезпечений пан покликав