– Портфелика не забудь, телице, – кинув до дівчини портфеля.
– Ти сядеш, – наразі вчув нахабне. – Я клянуся – ти сядеш.
– За що? – здивувався.
– За глум.
– Дівко, та тебе, певно, півміста жарило, чого я сідати маю? – обурився.
– Щоб не брав те, що тобі не дають, – нахабніла зґвалтована. – Болід драний.
– Заткни халяву, – підступив упритул, – бо додому далеко, а я тут.
– Ти думаєш, тебе не знайдуть? – рюмсала. – Знайдуть.
– А ти що, не збираєшся мовчати? – отетерів. – Ти проти кого преш, дитя? Та мої… мої… родаки… вони тебе разом з твоїми безробітними… Та шипшина не цвіте на осінь.
– Ой, знайшов, чим хвалитися, своїми родаками. Тьху! Та й мої не безробітні, – зблиснула очима. – Мої…
– На цій вулиці, – заперечив, – солідні люди не живуть.
– Зате просто люди живуть, – раптом несподівано скинула з його голови шапку, вхопила за чуба, гупнула мармизою об цямрину напіврозваленої криниці, біля якої ґвалтував.
Гупнула ще раз.
Зібралась – і тікати. Та заплуталася в порваних ним лахах, тож схопив за ногу.
– Просто люди в рахунок не беруться, – вчив. – Уб’ю лярву, хто тебе знайде, ти, горе конвойоване.
А воно не з лякливих трапилося.
– Не вб’єш, – затялося.
– Уб’ю, – наполягав, наступав на горло.
– Ні, – хрипіла.
Сперечалася, сперечалася, будила в ньому звіра, будила, доки й не затихла.
– Дурепа, – вилаявся, – де ти на мою голову взялася?
Помацав тіло, послухав дихання – нічого не второпав, чи жива ще, чи вже того. Тепла ще, точно, а чи жива?
Підтягнув до цямрини, нахилив над криницею.
– Хай Бог їй буде за суддю й за ангела-хранителя, – мовив.
Мацнув рукою по закривавленій своїй пиці.
– Що, напилася моєї крівці? – єхидно зауважив.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.