Вона чемно привіталася зі мною. Тепер я розглянув її пильніше. Довге чорне волосся зібране у вузол, очі неймовірно темні, начебто без зіниць. Ідеально прямі брови надають її погляду суворість, пом’якшену іронічним вигином губ. Долоні квадратні, нігті коротко обстрижені – руки професіонала. Вона не користується косметикою, і все одно в її обличчі маячить щось непристойне. Можливо, це відкритий оцінюючий погляд, незмінна іронія на вустах. До того ж вона висока, занадто висока для жінки, ми з нею майже однакові на зріст. Дивиться мені просто в очі – плечі випростані, підборіддя зухвало підняте. На ній довга спідниця вогненного кольору, тонкий чорний светр – страшне поєднання. Як змія, отруйна комаха, застереження ворогам.
А вона – мій ворог. Я одразу це відчув. Її тихий приємний голос мене не обманює. Я відчуваю її ворожість і підозріливість. Вона спеціально затягує мене до своєї крамниці, щоб посміятися з мене. Здається, начебто їй відомо щось таке, що навіть я… Утім, це нісенітниця. Що вона може знати? Що може зробити? Просто я обурений тим, що було порушено природній порядок, як сумлінний садівник обурився би, побачивши кульбабку у своєму садку. Насіння розброду сходить повсюди, mon père. Захоплює усе нові площі. Поширюється.
Я, мабуть, чогось не розумію. Але ми, ти і я, однаково не маємо права втрачати пильності. Пам’ятаєш Маро і циганів, яких ми вигнали з берегів Тана? Пам’ятаєш, скільки часу й сил пішло на це, скільки місяців марно було витрачено на скарги й письмові звертання, поки ми не взяли справу у свої руки? Пам’ятаєш мої проповіді?! Одні за одними зачинялися перед ними двері. Деякі крамарі одразу продемонстрували свідомість, одразу встали на наш бік, оскільки не забули останньої навали циган, що принесли до міста хвороби, злодійство, проституцію. А от на Нарсіса довелося натиснути: він, як завжди, готовий був запропонувати бродягам роботу на своїх полях на час літніх жнив. Але ми зрештою виселили весь табір – похмурих чоловіків, їхніх неохайних шльондр із нахабними очима, їхніх босоногих дітей із брудними язиками, їхніх худих собак. Після втечі циганів люди безкоштовно прибрали залишені ними сміття й бруд. Одне насіннячко кульбаби, mon père, і вони повернуться. Ти це розумієш не гірше за мене. І якщо вона і є це насіннячко…
Учора я розмовляв з Жолін Дру. Анук Роше пішла до початкової школи. Розв’язне дівчисько з таким самим чорним волоссям, як у її матері, і райдужною нахабною посмішкою. Зважаючи на все, Жолін помітила, що її син Жан у числі інших дітей грає з цією дівчинкою в якусь непотрібну гру на шкільному дворі. Вони витрушували в бруд з мішечка кістки й намистини. Вважаю, ворожили або ще якоюсь дурнею займалися. Поганий вплив… Я ж казав тобі, що знаю цю породу.