Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Еріх Марія Ремарк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 1941
isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6
Скачать книгу
свідки не потрібні, – нарешті вимовив він.

      – Ще чого! У нас порядок!

      Солдат звернувся до Гребера:

      – Може, ти нам допоможеш, друже? Ти і фрейлейн? Тільки поставте свої підписи.

      – Певна річ. А потім ви розпишетеся за нас. Я теж не думав, що потрібні свідки.

      – Хто ж про це думає!

      – Кожен, хто знає свої громадянські обов’язки, – суворо заявив реєстратор. Він, очевидно, сприйняв цю байдужність як особисту образу. – Хіба в бій ви йдете без гвинтівок?

      Солдат здивовано подивився на нього.

      – Але ж це зовсім інша річ. Свідки – не зброя!

      – Я цього й не сказав. Це було лише порівняння. Ну, то як же тепер? У вас є свідки?

      – Оцей мій приятель і його дама.

      Реєстратор незадоволено глипнув на Гребера. Йому не сподобалося, що все влаштовано так просто.

      – У вас є документи? – з надією спитав він у Гребера.

      – Так, ми й самі хочемо розписатись.

      Реєстратор щось буркнув і взяв папери. Він записав прізвища Гребера й Елізабет у реєстраційну книгу.

      – Розпишіться ось тут.

      Усі четверо поставили свої підписи.

      – Вітаю вас від імені фюрера, – холодно сказав реєстратор солдатові та його дружині. Потім повернувся до Гребера.

      – А ваші свідки?

      – Тут. – Гребер показав на обох.

      Реєстратор похитав головою.

      – Я можу взяти лише одного з них, – заявив він.

      – Чому? Адже ви взяли нас обох.

      – Ви ж були ще не одружені. А ці двоє тепер – сім’я. Свідками можуть бути лише двоє чужих людей. Дружина для цього не підходить.

      Гребер не знав, чи службовець чинить справедливо, чи лише шукає причіпку.

      – А тут немає кого-небудь, хто б нам допоміг? – запитав Гребер. – Може, хтось із ваших співробітників?

      – Я тут не для того, щоб займатися такими справами, – відповів реєстратор із прихованою радістю. – Якщо у вас немає свідків, ви не зможете розписатись.

      Гребер оглянувся.

      – Що вам потрібно? – поцікавився літній чоловік, який саме увійшов і все чув. – Свідок? Беріть мене.

      Він став коло Елізабет. Службовець холодно запитав у нього:

      – У вас є документи?

      – Звичайно. – Чоловік дістав із кишені паспорт і недбало кинув його на стіл.

      Реєстратор розкрив паспорт, потім підхопився на ноги і крикнув:

      – Хайль Гітлер, пане оберштурмбанфюрер!

      – Хайль Гітлер, – недбало відповів оберштурмбанфюрер. – І більше не влаштовуйте тут театру, зрозуміли? Чого це вам раптом здумалося поводитись отак із солдатами?

      – Слухаюсь, пане оберштурмбанфюрер! Прошу, коли ваша ласка, розпишіться ось тут.

      Гребер побачив, що його другим свідком став оберштурмбанфюрер СС Гільдебрандт. Першим був сапер Клотц. Гільдебрандт потиснув руки Елізабет і Греберу, потім Клотцу та його дружині.

      Реєстратор дістав із-за гімнастичних канатів, схожих на зашморги, два примірники Гітлерової книги «Mеіn Kаmpf».

      – Подарунок