Не пророкував прийдешнього, коли світом правитимуть Можновладці Космосу, і не запрошував мене відвідати його дивовижну планету.
Він не був ані резонером, ані критиканом. Не просив тримати в таємниці його неймовірні одкровення і не запевнював мене, що тільки такі обрані, як я, можуть спізнати цю нову форму космічно-планетарної істини. Нічого такого не було, оскільки чужопланетянин, якого я бачила, – це звичайна людина… То чому він видався мені чужопланетянином?
А тому, що, попри новомодні вигадки, найпершим і достеменним чужопланетянином, з котрим можна запізнатися, є сама людина, якщо не забувати, що земного в ній тільки матеріальне тіло, а вітчизна її вуші – це безмежний шир духу. З цієї вітчизни постало все живе, що, ймовірно, існує і на багатьох інших планетах.
Тож не варто шукати істину бозна-де і вважати, що все добре має прийти ззовні. Навпаки, слід пильніше придивитися до нашої довколишньої реальності, і саме в ній шукати найвищі вартості.
Самозамиловані люди прагнуть зацікавити зовнішній світ своїми нікчемними викликами та експериментами. Звісно, Великі Душі вельми спочутливо ставляться до людей, їхніх страждань та здобутків, але вже тому, що вони Великі, їм не треба прибирати людської подоби, щоб явити себе.
Окрім самозамилування, існує й інша крайність: погорда до людини та планети, бо на землі, мовляв, навіть за допомогою ззовні, нічого доброго не досягти.
Таким чином, ми або чогось варті і здатні на великі звершення без допомоги з космосу, або нікчемні й безпорадні і не заслуговуємо на космічний дар.
Однак людина, яку я бачила, – справжній чужопланетянин, – є водночас великою і малою. Її мализна полягає в матеріальних рамках, в доконечній необхідності досвідчення для еволюціонування, а також у прив’язанні до часу і простору. Але вона несе в собі великий позаземний елемент: свою душу, своє безмежне єство, iскру вічності, що пульсує на споді і спонукує до незнаних світів – не тільки матеріальних, а й світів віри та мудрості.
Цей чужопланетянин і всі ми перебуваємо тут у тих самих умовах побудови космічного ковчегу з дерева жертовності, з потужним рушієм знання та автентичної релігійності. Наш ковчег скориться спонуканню внутрішньої людини – неземної істоти – і дістанеться забутих планет чеснотливості, гідності, неегоїзму, міці і любові. А в часі цих подорожей він принесе в наш світ таке сподіване знезараження, очистивши земну атмосферу від хмар матеріалізму та зіпсутості.
Так, кожен з нас може побачити неземних істот. Для цього варто лиш розбудити оспалу і знечулену від психологічного та духового забруднення душу. А відтак, з безсмертною снагою нашої позачасової сутності ми знову вдихнемо життя в ті цивілізаційні дива очевидного космічного змісту і не менш очевидної земної фактури.
Нове диво, яке слід долучити до переліку вже традиційних, – це диво бути