Жерміналь. Еміль Золя. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Еміль Золя
Издательство: Фолио
Серия:
Жанр произведения: Классическая проза
Год издания: 1885
isbn: 978-966-03-3980-4
Скачать книгу
що Золя був схильний акцентувати елемент стихійності в робітничому русі і, відповідно, недооцінювати значення його політичної організованості. Звідси його прискіпливо критичне, а то й знижувальне зображення представників різних течій тогочасного соціалістичного руху, яких знаходимо серед персонажів роману. Це і Расснер, головний суперник Етьєна Лантьє, що репрезентує посибілізм, суто реформістську течію, і гедист Плюшар, і анархіст Суварін, колишній російський народоволець, програма якого сходить до тотальної

      руйнації існуючої цивілізації, що є необхідною передумовою появи майбутнього суспільства, вільного від зла і пороків існуючого. Жоден із них не здатен очолити робітничу масу, до того ж, підкреслює Золя, кожен із них, піднявшись над цією масою, внутрішньо від неї вже відірвався. Найбільшу симпатію викликає в автора Етьєн Лантьє, вільний від партійного політиканства, злитий з шахтарською масою. Але й він не є справжнім ватажком мас, про що прямо говориться в романі: «А проте він їх ніколи не вів – вони самі вели його за собою, примушували робити те, чого б він ніколи сам не зробив, якби на нього не напирала ззаду розбурхана юрба».

      Як зазначалося, натуралістичний метод Золя поєднував «природниче» й «соціальне дослідження», фізіологічні й соціальні мотивації зображуваного. Та у двадцяти романах циклу «Ругон-Маккари» знаходимо різні співвідношення цих елементів і мотивацій. В одних романах, приміром таких, як «Земля» чи «Людина-звір», на передній план виходять «природничі» завдання і в персонажах цих романів «фізіологічна людина» явно тіснить «соціальну». Роман «Жерміналь», в якому письменник піднімав насущні суспільні проблеми, передусім проблему «боротьби труда і капіталу», належить в циклі до романів іншої групи, які продовжують традицію французької реалістичної прози. Соціальна домінанта цього роману безперечна, але це не означає, що мотиви «біологічної історії» родини Ругон-Маккарів у ньому відсутні. Головний його персонаж Етьєн Лантьє теж обтяжений спадковістю гілки Маккарів, він є рідним братом «людини-звіра» Жака Лантьє, і в ньому теж прокидається «звір», коли він люто б’ється з Шавалем. Після цього його мучить «пекучий сором та каяття, що випив ялівцевої горілки на голодний шлунок і став звіром… Під дією алкоголю пробудилося в ньому щось невідоме й страхітливе – спадкова хвороба. Але справді клята спадковість, отримана від багатьох поколінь алкоголіків…» Цей мотив знаходить у романі розвиток і завершується вбивством Шаваля в заваленій шахті.

      Теоретично Золя вважав, що в ідеалі літературний твір має бути «протоколом життя», який не залишає місця вигадці та уяві. Однак письменникові було тісно у власних теоретичних прописах і більше того – в рамках реалістично-натуралістичної художньої парадигми. В ньому жив темперамент романтика, постійний порив до далекойдучих проекцій і масштабних узагальнень, що проявляється майже в усіх його романах. Звідси звернення до символіки й міфологічних