Жерміналь. Еміль Золя. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Еміль Золя
Издательство: Фолио
Серия:
Жанр произведения: Классическая проза
Год издания: 1885
isbn: 978-966-03-3980-4
Скачать книгу
така щупла на свої дев’ять років, що старша сестра навіть і не почувала б її, якби не гострий горб, що впивався тій просто в бік. Скляні відчинені двері виходили у вузенькі сіни, де на четвертому ліжку спали батько з матір’ю; поруч стояла колиска з немовлятком Естеллою, – їй тільки-но минув третій місяць.

      Катріна нарешті перемогла себе; сидячи на ліжку, вона потягалася і куйовдила обома руками своє руде волосся, що збилося їй на лобі та на потилиці, але ще не вставала, їй було вже п’ятнадцять років, проте вона здавалася ще маленькою дівчинкою; з-під вузенької сорочечки виглядали лише посинілі, немов присипані вугляним порохом, ноги та молочно-білі худенькі рученята, такі білі, що нездорова блідість її обличчя, вже попсованого дешевим милом, ще дужче впадала в око. Катріна востаннє позіхнула, широко роззявляючи трохи завеликого рота з блискучими рівними зубами в блідих, анемічних яснах; від болючого змагання зі сном сльози виступили їй на сумні, стомлені сірі очі; у всьому голому її тільці почувалася та сама важка перевтома.

      У сінях щось заворушилось, і глухий хрипкий голос Мае промимрив:

      – Сто чортів! Уже час!.. Це ти, Катріно, засвітила?

      – Я, тату… Внизу вже продзвонило.

      – Швидше повертайся, ледащо! Якби була менше танцювала вчора, то збудила б нас раніше… Тільки танці в голові гульвісі!

      Мае ще побурчав трохи, але його почала хилити дрімота, буркотня його стихла, змовкла потроху, і він знову захропів.

      Боса, в самій сорочці, дівчина снувала по кімнаті. Проходячи повз ліжко Анрі та Ленори, вона накинула на них ковдру, що була впала на підлогу; вони спали міцним дитячим сном і навіть не поворухнулися. Альзіра прокинулась теж тим часом, перелізла на другий бік ліжка, на нагріте місце і мовчки лежала з широко розкритими очима.

      – Захарі, Захарі! І ти, Жанлене, вставайте-бо, от які! – будила Катріна братів, що міцно спали, уткнувшись носами в подушку.

      Вона вхопила за плече старшого і добре його струсонула; він відповів їй лайкою, тоді вона почала здирати з братів ковдру; обидва хлопці стали брикатися голими ногами; це було дуже смішно, і вона весело зареготала.

      – Дурна, не займай! Іди к бісу! – сердито кричав Захарі, вже сидячи на ліжку. – Ненавиджу дурні жарти… Яке безглуздя! Глупа ніч, а вже вставай! Щоб йому!

      Він був худий і незграбний, на його анемічно-блідому, як у всієї родини Мае, обличчі стирчала ріденька борідка. Сорочка йому закотилася аж до живота, і він спустив її – не з сорому, а тому, що замерз.

      – Уже продзвонило. Ану, швидше, жвавіш! Батько сердиться, – мовила Катріна.

      Жанлен щільно загорнувся в ковдру, заплющив очі і недбало пробубонів:

      – Іди під три чорти! Я сплю!

      Катріна знову добродушно засміялася. Малий Жанлен був щуплий і захарчований, і тільки набряклі золотушні руки й ноги його здавалися величезними. Вона схопила його, мов пірце, на оберемок. Він борсався і дриґав ногами, а його мавпяча мордочка з зеленими щілинами очей, густими