Поталанило цього разу археологові Н. Влассу. Таке трапляється раз на сто років, і багато газет світу того 1961 року повідомили про сенсаційну знахідку румунського археолога: адже знайдені таблички були майже на 1000 років старші за «шумерські».
Радіовуглецевий метод допоміг визначити вік табличок – їм було понад 6500 років, що відповідало ранньому етапу культури Вінча – Вінча-Турдаш.
Про існування в Подунав’ї цієї культури, яку відкрив ще в 30-ті роки минулого століття югославський археолог М. Васич, знало лиш вузьке коло фахівців. А тим часом це була одна з найдавніших цивілізацій Старого світу. Розквіт її припадав на середину V – середину IV тисячоліття до нашої ери. В історії розвитку Європи культуру Вінча можна порівняти хіба що з культурою Греції і її впливом на «варварський» світ.
Табличка з Тертерії
Говорячи про характер і особливості цієї культури, слід наголосити, що культура ця насамперед була землеробська. Землеробство було таким інтенсивним, що фахівців і сьогодні вражає потужність культурного шару вінчанських поселень – він сягає кількох метрів. Орали вінчанці на биках, сохою. Сіяли пшеницю трьох сортів – однозернянку, двозернянку, спельту, ячмінь двох видів, просо; саджали льон, а також віку, сочевицю, горох. Збирали врожай «серпами», а зерно зберігали у великих кошиках, обмазаних глиною. Частину зерна мололи на борошно й випікали хліб. На зелених придунайських лугах паслися череди гладких корів і отари овець.
Жили вінчанці в численних поселеннях, у будинках на зразок українських хат. Пізніше (період Вінча-Плечнік) на місці найбільших поселень виростуть міста. Ми не знаємо їхніх назв, але їх планували архітектори, а просторі будинки, палаци і храми зводили вмілі будівельники. Це вони побудували перші абсидні будинки – будинки із закругленою торцевою стіною і перші «мегарони» – архітектурні комплекси для правителів.
Були серед вінчанців гончарі і теслі, ткачі і кушніри, металурги і ковалі. Вінчанці відкривали копальні, видобували мідну руду і виплавляли з неї мідь – уперше в Європі. Художники, скульптори, різьбярі прикрашали своїми мистецькими витворами житло вінчанців.
Важливу роль у житті вінчанців відігравали обряди і традиції. Так, небіжчика клали на бік, під кутом 30°, у напрямку північ – південь, обличчям назустріч сонцю. У могилу поміщали керамічний посуд, кістки жертовних тварин, намиста з морських мушель, знаряддя праці, серед яких обов’язково була сокира.
За дотриманням обрядів і традицій стежили жерці. Володіли вони і писемністю. Але можна припустити, що вміння писати не було привілеєм самих лише жерців. Адже вміння писати передбачає й уміння читати, а письмові знаки ми знаходимо на всіляких предметах побуту, з якими повсякденно мали справу звичайні люди.
Вінчанське письмо представлено поодинокими знаками геометричного типу.