Над його чолом птахи воскресіння
Сплели тернове гніздо.
Ти живий, бо поняття подяки імперій
Рівнозначне в чомусь поняттю мсти.
Ти схиляєшся низько над чистим папером
І повільно малюєш мости.
Тобі гадають на руці,
тобі щастить – все гарно й просто.
Поглянь, як розігрітим оцтом
стирає Бог свої рубці.
Твоя хода важка й тривка.
Тобі крізь череп б’ються роги.
І тонко губляться дороги
в твоїх руках.
№ 1
Ти завжди ставилась
до цього з підозрою
Маріє
Але ось вим'я його серця
стікає молоком болю
І ти просидівши біля нього
ніч на дощі і вітрі
відчуваєш як твоя шкіра
мов засмагою береться іржею
зневіри
Ти уважно розглядаєш
рубець від поцілунку учня
що червоніє на його неголеній щоці
мов слід тупого леза
І твої руки ще довго
будуть пахнути бензином
яким ти палила
наші міста
№ 2
Ти здається
говорив колись
що часто уявляєш собі
ангела – великого білого птаха
з гострим сильним дзьобом
щоб розбивати тверді
горіхи Божого смутку
Сіль запеклася
на твоїх пальцях
адже слово Боже воно
як таранька – його смакуєш
проте ним не наситишся
Вечорами ти довго сидиш
на порозі
зчищаючи з риб'ячих спин
срібні монети луски
А над твоїм одвірком
світиться на місяці
маленька підкова
з чортячого копита
№ 3
Ти цілуєш його
і разом з твоєю слиною
на його губах
зостаються
мікроби зради
На прощання
ти міцно тиснеш
його кістляві руки
і з-під твоїх пальців
птах зради
слизький і пітний
вибивається вгору
Перш ніж
відійти від нього
ти вимовляєш
кілька слів
і твій язик
б'ючись мов риба
відкладає
ікру зради
в твоїй горлянці
І єдине
що тебе може видати
це хіба що
той самий язик
котрий
на відміну від твого
блідого обличчя
довго паленітиме з сорому
№ 4
Ти питаєш мене
що я відчував наприкінці?
власне що я міг
відчувати
коли мої легені
пірнувши
всього-на-всього
зависають в нутрощах тіла
щоби вилущувати з мушлі
повітря перлини кисню
тож чи здатен я був осмислити
причину