Місяць дихаєш чистим і пронизливим, наче гострий край розбитого скла, повітрям, чуєш зелені звуки прадавнього лісу, п’єш гірську джерельну радість, ніби й не куштував ніколи раніше води, блукаєш середньовічними вулицями таємничого Дрогобича, вчуваючи голоси забутих привидів, годинами слухаєш величний орган у костьолі святого Бенедикта, на кожному кроці дивуєшся артистичним ескападам галичан, мрієш і пишеш вірші в темних погребках за кухлем пінного пива, всотуєш в себе європейський дух столиці Галичини. Зовсім інше життя, інший вимір.
Ти спробував шість видів домашнього сиру і криштальну карпатську горілку, коли наодинці вирушив у мандри гірськими селами. Вдома у старенької вчительки мови ти назбирав фольклорного матеріалу на всю свою групу. Вона радо зустріла тебе і не вагаючись віддала два грубі зшитки стародавніх пісень і замовлянь, котрі, як ти вважав, мають неабияку цінність. Ти розмовляв з місцевими жителями, переймаючи їхню говірку, слухав цих привітних, усміхнених людей, дивуючись їхній гостинності й самоповазі.
Ти відчув гори у собі. Вони запали в тебе глибоко й навіки, спокушаючи душу своєю легкістю й неосяжністю. Ти побачив гори біля своїх ніг, коли ви утрьох – ти, Сергій Плющенко і твоя «секретна» подруга Леся, з якою ти водиш цілком невинну дружбу, – поїхали до Трускавця, аби набрати лікувальної води своїм колегам, що чимось потруїлися напередодні.
На лісовій стежці за містом вас підстерігав сюрприз – відв’язана від кілка і досить агресивно налаштована чорна корова. Ви їй чимось не сподобалися, і тварина довго ганяла вас по лісу, змушуючи видиратися на дерева і ховатися в кущах. Гра у схованки тривала майже півгодини, поки на стежці не з’явився якийсь дядько, що одразу почав з вас сміятися і жартувати. Але коли корова, наставивши роги, погналася й за ним, від дядька залишився тільки жаский крик, що довго кружляв відлунням у лісі, і кинутий у паніці поліетиленовий пакет на траві. Ви, схвильовані і збуджені, поспіхом повернулися на початок стежки, де з радістю стріли групу чеських туристів, які якраз збиралися вирушати вгору. Тепер ви йшли позаду них. Корова стояла на тому самому місці, що й спочатку. Від насмішкуватого дядька вістей не було. Чехи, на відміну від вас, не злякалися тварини, коли вона кинулася й на них – найбільший пузань у зеленій панамці схопив з трави велику гілляку й так шарахнув корову по голові, що та притьмом щезла у хащах. Шлях на вершини був вільний!
Ця пригода викликала у ваших хворих на шлунок колег неабияку веселість і підняла зневоднених постійною діареею студентів на ноги краще за лікувальну трускавецьку воду. На прохання однокурсників ви ще кілька вечорів переповідали у всіх барвах свої знамениті змагання з карпатською коровою, і цей випадок став чи не головною подією всієї практики.
…Гори вражали, гори співали, гори тремтіли, гори кликали до себе. Нічого величнішого ти раніше не бачив. Білі, засніжені шпилі проколювали блакитне