Володар Мух. Вільям Ґолдинґ. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Вільям Ґолдинґ
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 1984
isbn: 978-966-14-9860-9,978-966-14-9861-6,978-966-14-9097-9
Скачать книгу
заворушився і запропонував:

      – Проголосуймо.

      – Так!

      – Проголосуймо за ватажка!

      – Давайте голосувати!

      Вибори виявилися забавкою не менш цікавою за ріг. Джек був запротестував, та коли раніше всі галасували, бо хотіли мати ватажка, то тепер галас учинився навколо виборів, і найбільше пропонували Ральфа. Жоден хлопчик не пояснив би цього, адже винахідливість, власне, виявив Роха, а найочевидніший лідер був Джек. Та Ральфа вирізняли спокій, з яким він сидів, зріст і приваблива зовнішність, найдужче ж, хоч і найнебезпечніше, переконував ріг. Той, хто сурмив у нього, а тепер сидів з цим тендітним предметом на колінах, чекаючи на їхню ухвалу, був істота незвичайна.

      – Давай отого, з мушлею!

      – Ральфа! Ральфа!

      – Отой, із сурмою, нехай буде ватажком.

      Ральф підніс руку, закликаючи до тиші.

      – Добре. Хто хоче, щоб ватажком був Джек?

      Покірно й понуро підвели руки хористи.

      – Добре. Хто хоче, щоб був я?

      Усі, крім хористів та Рохи, негайно піднесли руки. Тоді так само неохоче підніс руку й Роха. Ральф порахував голоси.

      – Отже, ватажок я.

      Всі заплескали в долоні. Навіть хористи аплодували, а Джек від образи так почервонів, що позникали всі його веснянки. Він схопився на ноги, потім передумав і знову сів, поки в повітрі дзвеніли оплески. Ральф поглянув на нього, наче хотів щось запропонувати.

      – Звичайно, хор залишається під твоєю командою.

      – Вони можуть бути солдатами…

      – Або мисливцями…

      – А може…

      Рум’янець зійшов з обличчя Джека. Ральф знову підніс руку, закликаючи до тиші.

      – Джек керує хором. Вони будуть… ким би ви хотіли, щоб вони були?

      – Мисливцями.

      Джек та Ральф усміхнулись один до одного з несміливою симпатією. І враз усі загаласували.

      Джек підвівся.

      – Добре. Хористи можуть скинути мантії.

      Хористи позривалися з місць, так ніби закінчився урок, загаласували, покидали на траву чорні плащі. Джек розстелив свій плащ на стовбурі коло Ральфа. Від поту сірі шорти прилипли йому до тіла, Ральф захоплено поглянув на них, а Джек перехопив погляд і пояснив:

      – Я спробував перебратися за ту гору, перевірити, чи всюди вода. Але почув твою мушлю.

      Ральф усміхнувся і підняв мушлю, вимагаючи тиші.

      – Слухайте всі. Мені потрібен час, щоб обміркувати все. Я не можу вирішити все відразу. Якщо це не острів, то нас урятують дуже швидко. Тож треба дізнатися, чи це острів. Усі мають залишатися на місці, чекати й нікуди не відлучатися. Троє з нас – більше ми не візьмемо, а то заплутаємося в хащах і загубимося – троє з нас підуть у розвідку і все з’ясують. Піду я, Джек і, і…

      Він обвів поглядом коло сповнених готовності облич. Вибирати було з кого.

      – І Саймон.

      Навколо Саймона захихотіли, й він підвівся, всміхаючись. Тепер блідість уже зійшла з його обличчя, він виявився худорлявим, щупленьким, жвавим хлопцем, який дивився з-під шапки прямого волосся, чорного й цупкого.

      Він кивнув Ральфові:

      – Я