Володар Мух. Вільям Ґолдинґ. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Вільям Ґолдинґ
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 1984
isbn: 978-966-14-9860-9,978-966-14-9861-6,978-966-14-9097-9
Скачать книгу
обертало його в дикуна.

      – Та заткни пельку!

      – У мене ріг, – образився Роха. – Я маю право говорити.

      На нього дивилися й не бачили, прислухаючись до барабанного гуркоту. Роха нервово зиркнув у вогняне пекло і погойдав рогом.

      – Тепер нехай горить. Нехай горять наші дрова.

      Він облизав губи.

      – Нічого вже не вдієш. Треба обережніше. Боюсь…

      Джек відірвав очі від вогню.

      – Ти завжди боїшся. Ти, Жирний!

      – У мене ріг, – промимрив Роха. Він повернувся до Ральфа. – У мене ріг, правда, Ральфе?

      Ральф неохоче повернувся, відриваючись від дивовижного, жахливого видовища.

      – Що таке?

      – Ріг. Я маю право говорити.

      Близнюки захихотіли водночас.

      – Хотіли диму…

      – Тепер дивіться…

      Димова завіса витяглася на милі від острова. Усі, крім Рохи, захихотіли, а незабаром уже тряслися від реготу. Роха розсердився.

      – У мене ріг! Послухайте, ви! Перше, що ми мали зробити, це поставити курені там, на березі. Вночі у них не було б так страшенно холодно. Але тільки-но Ральф сказав «вогонь», ви закричали і погнали нагору. Наче ватага дітлахів!

      Тепер уже всі слухали цю тираду.

      – Ви хочете, щоб нас урятували, а самі не робите спочатку те, що треба робити спочатку, і не поводитесь як треба!

      Він скинув окуляри і хотів був покласти ріг, але передумав, побачивши, як декілька старших хлопців простягли до нього руки. Він узяв мушлю під пахву і знову сів на камінь.

      – Тоді ви прийшли сюди й розпалили вогнище, яке до нічого. А тепер підпалили цілий острів. Добре ми будемо виглядати, коли цілий острів згорить. Будемо їсти печені плоди та смажену свинину. І нема з чого сміятися! Обрали ватажком, а не даєте йому часу подумати. Тільки він щось скаже, кидаєтесь, як… як…

      Він зупинився перевести подих, і вогонь загарчав на них.

      – І це ще не все. А малюки? Діти? Хто за ними пильнує? Хто знає, скільки їх?

      Ральф раптом ступив крок уперед.

      – Я ж казав тобі. Я ж казав тобі скласти список!

      – Як я міг, – закричав обурено Роха, – усе сам? Вони дві хвилини посидять, потім стрибнуть у море, потім кинуться до лісу, вони просто розбіглися врізнобіч. Як мені знати, хто з них хто?

      Ральф облизав бліді губи.

      – Отже, ти не знаєш, скільки нас тут має бути?

      – Як я можу, коли малі розповзаються, наче комахи? Коли ви всі троє повернулись, тільки-но ти сказав робити вогнище, вони всі побігли, і я так і не…

      – Досить! – урвав Ральф і вихопив ріг. – Не знаєш – так не знаєш.

      – …тоді ти підійшов і вхопив мої окуляри…

      Джек повернувся до нього.

      – Та заткни пельку!

      – …тоді малюки лазили отам унизу, де тепер вогонь. Як знати, може, вони ще й досі там?

      Роха підвівся і показав на полум’я й дим. Між хлопцями знявся гамір і стих. Щось дивне робилося з Рохою, він ковтав повітря.

      – Той