Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Адріан Кащенко
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
славна перемога козаків над татарами та турецькими городами збентежила султана Селіма, і він вислав проти молдаван та козаків 200 000 турецького війська. У великому бойовищі недалеко Дунаю те військо взяло над спільниками перемогу і почало оточувати їх з усіх боків.

      Побачивши свою загибель, Івоня по-лицарському радив Свірговському з рештою козаків тікати за Дністер; проте Свірговський, а разом з ним і всі козаки, мали собі за велику ганьбу покинути своїх спільників-молдаван при лихій годині, і всі до одного разом з своїм гетьманом наложили головами у бою біля городу Килії та річки Дунаю.

      Про Свірговського теж збереглася пісня, як і про Байду-Вишневецького, хоч треба гадати, що вона не щиро народна:

      Ой, як того пана Йвана,

      Що Свірговського гетьмана,

      Та як бусурмани піймали,

      Та голову йому рубали,

      Ой голову йому рубали

      Та на бунчук вішали,

      Та у сурми вигравали,

      З його глумували.

      А з Низу хмара стягала,

      Що ворону ключа набігала,

      По Україні тумани слала,

      А Україна сумувала,

      Свого гетьмана оплакала.

      Тоді буйні вітри завивали:

      — Де ж ви нашого гетьмана сподівали? —

      Тоді кречети налітали:

      — Де ж ви нашого гетьмана жалкували? —

      Тоді орли загомоніли:

      — Де ж ви нашого гетьмана схоронили? —

      Тоді жайворонки повилися:

      — Де ж ви з нашим гетьманом простилися? —

      У глибокій могилі,

      Біля города Килії,

      На турецькій лінії.

      Гетьман Богдан Ружинський (Богданко)

      Слідом за Свірговським, року 1575, на Запорожжі з'явився новий жвавий та завзятий ватажок — гетьман Богдан Ружинський, прозваний запорожцями Богданком. Родом, як і Вишневецький, він був з князів Гедиминовичів, що давно пробували на Україні і стали вже українцями. За часів, мабуть, Самійла Кішки, коли Ружинський жив ще у своєму маєткові на Волині, на його оселю набігли татари, вбили його матір, а молоду дружину забрали у полон. Серце князя запеклося з того часу помстою до бусурманів, і з таким почуттям він подався на Запорозьку Січ, щоб разом з січовим товариством воювати бусурманів та шукати свою дружину. Про нещасливу пригоду з життя Ружинського до наших часів збереглася у кобзарів пісня:

      — Ой Богдане, Богдане,

      Запорозький гетьмане,

      Та чому ти ходиш

      В чорнім оксамиті?

      — Гей були ж у мене

      Гості татарове,

      Одну нічку ночували:

      Стару неньку зарубали,

      А миленьку собі взяли.

      Гей сідлай, хлопче, коня,

      Коня вороного,

      Татар швидко доганяти,

      Миленькую одбивати!

      На Січі завзятий вояка і добрий товариш Богданко скоро придбав собі поміж