Як я вже сказав, теорія, що сіверяни не належали до полудневої групи — се спадщина теорії про великоросизм старих осадників Подніпров’я, компроміс її оборонців і противників. Великоросизм полян нині, можна, здається, сказати, зложений уже до архіву. Д[обродій] Шахматов в своїй праці признає, що слаба діалектична закраска київських пам’яток толкується зовсім природно стрічею в сій старій столиці людей з різних племен і земель, що народність полян не можна розлучати від народності Деревлян, які широкою смугою покривали від півночі й заходу невеликий придніпрянський клинець полян.
Але признаючи в полянах плем’я полудневої групи, тим самим позбавляють підстави теорію великоросизму чи середньоросизму сіверян, що, повторяю, являється тільки останком, пережитком теорії великоросизму полян. Для сеї останньої була все-таки якась вихідна точка — брак виразної української закраски в київських пам’ятках XI — XIII вв. Для сіверян навіть і такої вихідної точки ми не маємо. Д[обродій] Яґіч і не аргументує, просто відступає поґодінській теорії можливість великоросизму сіверян; д. Шахматов пробує аргументувати, але поневолі його аргументація випадає слабенько. Він вказує, що сіверяни зв язуються з радимичами й в’ятичами разом при огляді звичаїв і обрядів в «Повісті» (с.7), що вони злучуються в одне політичне тіло, до Києва не тягнуть, противно — від нього, та що в рязанській колонізації видно дві течії, з яких полуднева відповідає сіверянській колонізації і своїм діалектичним характером ілюструє язикову приналежність сіверян.
Більше аргументів я не знаю, а сі рішучо заслабі. «Повість», описуючи звичаї, противставляє полянам їх сусідів — західних, деревлян, і східних, сіверян, радимичів і в’ятичів, всіх їх малює більше-менше одними красками та додає до них вкінці кривичів і «прочих поган». Про розділювання й зв’язування в групи по етнографічній близькості тут нема мови — книжник малює загалом образ поганських звичаїв. Проф. Багалій, на котрого покликується д. Шахматов, на попертя своєї гадки про близькість сіверян до радимичів і в’ятичів говорить лише стільки, що сусідство давало таку близькість і на підставі географічного сусідства «Повість» в’яже племена в групи — сіверян з радимичами й в’ятичами, уличів з тиверцями.
Сіверяни з радимичами й в’ятичами рано зв’язані були в одну політичну групу — передовсім династичним зв’язком, накиненим їм київським правительством — мабуть,