Вальдшнепи. Хвильовий Микола. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Хвильовий Микола
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
йому одколоти та використати одну iз запашних троянд, що висiли на її грудi. Товариш Вовчик зробив це з задоволенням, i вони поволi пiшли згорiлою i порожньою вулицею заштатного городка.

      — Ви сюди надовго приїхали? — спитала тьотя Клава.

      — Товариш Вовчик уже говорив нам, — сказала Аглая. — Вiн теж приїхав на два мiсяцi.

      — Так, — пiдтвердив лiнгвiст. — Ви не помиляєтесь, Але…

      Вiн хотiв щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, вiн не знав, як спитати: його здивувала тьотя Клава — вона говорила з ним так розв’язне, нiби вона знала його, по меншiй мiрi, з дитячих лiт.

      — А як ви думаєте, — сказала тьотя Клава. — Чому це Дмитрiй в останнi роки такий нервовий став?

      — Цебто який… роки? — Вовчик хотiв поцiкавитись, який Дмитрiй, як вона встигла так добре взнати найiнтимнiше життя Карамазова, вiдкiля вона, нарештi, знає про цi «роки», але фамiльярний тон його спiвбесiдницi остаточно збив лiнгвiста з пантелику, i вiн рiшуче заплутався.

      — Ви не косноязичний? — поцiкавилась тьотя Клава. Аглая зареготала. Товариш Вовчик почервонiв i став запевняти, що «нiчого подібного». Вiн просто не чекав такої симпатичної поiнформованостi в справах дому Карамазових.

      — Тодi, може, ви знаєте, — сказала тьотя Клава, — як думає провести Дiмi (вона так i сказала «Дiмi») цi два мiсяцi? Цебто — бiля Ганниної спiдницi чи бiля Аглаї?

      Це запитання переходило вже всякi можливi межi, але товариш Вовчик на цей раз не збентежився. Вiн рiшив, що коли тьотя Клава так фамiльярничає з домом Карамазових, то вона, очевидно, одержала вiдповiдне право на це вiд самого Дмитрiя. Вiн сказав, що вiдповiдати на це запитання не буде й рекомендує спитати його друга.

      — Так би й давно! — з полегшенням зiтхнувши, сказала тьотя Клава. — Хiба ви не бачите, що нас двоє, а ви один… Тiльки глядiть, не приведiть сюди й Ганни.

      — Ви хочете, щоб я зараз… негайно привiв Дмитрiя? — спитав недогадливий лiнгвiст.

      — Ах, Боже мiй, — сказала Аглая. — C’est un grand malheur de n’avoir pas ete bien eleve[5].

      — Воiстину! Велике нещастя не бути гарно вихованим, — пiдтвердила i тьотя Клава.

      Тодi товариш Вовчик кинувся з усiх нiг до хвiртки, i дами самi залишились пiд провiнцiальними акацiями.

      — От що, — сказала тьотя Клава, — Вовчика я беру собi, твоїм тепер назавжди лишиться Дмитрiй.

      — Я не заперечую, — кинула Аглая й розкусила своїми прекрасними зубами листок з акацiї.

      Вже майже зовсiм стемнiло. Витикались зорi. З недалекого моря пiшов теплий вiтер. Аглая виводила на пiску своєю голубою парасолькою якiсь iєроглiфи, тьотя Клава дивилась у ридикюль, власне, в дзеркало, що було в ридикюлi, i пудрилась мiнiатюрною пуховкою.

      — Дозвольте взнати, скiльки вам рокiв? — усмiхнулась сама собi тьотя Клава.

      — Очевидно, не бiльш двадцяти семи, — сказала Аглая.

      — Ти вгадала, менi двадцять сiм. I як пiкантно, що я вже тьотя i що в мене така доросла племiнниця… Тобi, здається, двадцять три?

      — I ти вгадала!

      Тьотя Клава поправила спецiальним олiвцем брову й засвистiла арiю з «Баядерки». Потiм дами ще перекидались легкими фразами i раз у раз позирали в той бiк, куди пiшов Вовчик.


<p>5</p>

Як зле бути погано вихованим (франц.)