Сині етюди. Хвильовий Микола. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Хвильовий Микола
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
ви нє волнуєтесь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналi. Це до одного з тих, що все знають:

      – Ну от, єслi ви всьо знаєте, скажiте: когда Тьєр разбiл велiкую французскую комуну – в 71 iлi в 48 году. А? От скажiте.

      – А ви, товарiщ Молодочков, не хiтрiтє, нє випитивайтє, скажiте просто, что ви не знаєте. I тогда я вам скажу.

      Молодчiков червонiє, i я червонiю, i багато з нас червонiє, бо бiльшiсть iз нас – це тi, що нiчого не знають, але цього нi в якiм разi не скажуть.

      – Це ж дурницi – цi дискусiї, наче ми шкiльники.

      – I правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освiти. Не достає ще екзамена з iнспектором. Iще чути:

      – Да, наконєц, дайте мнє на мiнуту «Азбуку комунiзма»).

      – Фу, чорт, снова забил. Капiталiзм iмєєт трi прiзнака: монополiзацiя проiзводства… монополiзацiя проiзводства…

      – От бачите, все ж одно не знаєте.

      – Ах, оставьтє мєня, товарiщ…

      Нарештi вечiр.

      Так: за вiкном, як i в iнших моїх оповiданнях (не всiх), – громи гармат, а десь у травах, а потiм на дорозi – кавалерiя. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерiя, може, рейд.

      I хтось тихенько за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папiрцi, ганчiрки й дух порожнечi, дух побiгу, дух крови».

      Але те забувається.

      …Доповiдач скiнчив.

      Товариш Жучок:

      – Ну, товаришу Бойко, все-таки я нiчого не зрозумiла. При чому тут дiалектика, коли сказано iсторичний матерiялiзм? Ви як думаєте?

      – Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.

      Товариш Жучок очi драконом:

      – Як голова нiчого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.

      Ми говорили, ми плутались (з нами iнодi бувало навiть дурно). А все це називалось дискусiя. Товариш Жучок казала:

      – Дзуськи! Не так. Ану ви, товаришу Молодчiков?

      Вона рiшуче входила в роль педагога.

      А ми бiсились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу кухарку, на сьогоднiшнього секретаря ком’ячейки – на «кота в чоботях».

      …Потiм вона бiгала, метушилась, збирала жiнок, улаштовувала жiночi зiбрання, де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленiн сказав).

      Кричали:

      – Геть сем’ю!

      – Хай живе холоста женщина!

      А для плодючої женщини казали:

      – Хай буде iнтернат, хай будуть спiльнi прачешнi й т. д., й т. iнш.

      – …Товаришу Жучок, можна двох любити?

      – Це залежить вiд того, як ви знаєте iсторичний матерiалiзм. Я його погано знаю, а тому й "воздержуюсь".

      Так от —

      – багато я написав би ще про товариша Жучка, i це заняття вельми цiкаве. Та, бачите, зараз пiв на п’яту, i менi треба вже спiшити на партзiбрання, бо там —

      – товариш Жучок N 2, а це значить… проте коли ви партiйний, то ви самi знаєте, що це значить.

      Вона написала так:

      «Товаришу Миколо (це до мене, Микола Хвильовий). Ви, здається, пiслязавтра будете вже в Таращанськiм полку, а я зараз буду в резервнiй кiннотi: там щось махновщина, треба поагiтувати. Може, нiколи не побачимось, так я вас хочу попрохати: не гнiвайтесь на мене за дискусiю. Я знаю, у вас – самолюбство, але в нас – темнота. А поскiльки диктатура наша… Словом, ви мене розумiєте: нам треба за рiк-два-три