Вибрані поезії. Віктор Забіла. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Віктор Забіла
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
кругом човен

      Да й перевернувся;

      Бовть у воду, бідолашний, —

      І не схаменувся.

      Виниряв разів із тричі.

      «Ой рятуйте, пробі!» —

      Кричав він, сердешний, дуже,

      Кричав ік народу.

      «От-тако, – тільки сказали, —

      От тобі й нажився!

      Недалеко й до берега,

      Да ба – утопився».

      Я був кинувсь рятувати,

      Так плавать не вмію;

      Дак не думав, що й я в світі

      Дак десь околію.

      І мені так люди скажуть:

      «От тобі нажився!

      Хотів іще ожениться,

      От тобі й женився!..»

      * * *

      Повіяли вітри буйні

      Да над синім морем;

      Забилося серце моє

      Перед лютим горем.

      Повіяли вітри буйні

      З холодного краю;

      Розлучили з дівчиною,

      Котру я кохаю.

      Да не вітри: люди злії

      Мені се зробили;

      Самі мене звели з нею,

      Самі й розлучили.

      Перестали вітри буйні,

      Всюди стало тихо;

      А у мене, нещасного,

      Все на серці лихо.

      Як листочок одірваний

      Зелений весною,

      Як травиця покошена.

      На зорі косою.

      Поки роса не обсохне,

      Поти й зеленіє;

      Не ростиме вона більше,

      Як сонце пригріє.

      Нескошена травиця

      Сонечка бажала;

      А тепер на теє зійде,

      Щоб скорій зав'яла.

      І листочок зелененький

      Зсохне й пожовтіє;

      Так і моє серце бідне

      Молодим змарніє.

      І в мене неначе в грудях

      Дещо одірвалось;

      Не легше мені на серці,

      А ще гірше сталось.

      Очі мавши, я не бачу

      Радосного в світі;

      Все обридло, все огидло,

      Не хочу більш жити.

      Ніч темная мені як день,

      А місяць як сонце;

      Плачу! плачу! один, бідний,

      Сівши пів оконце.

      Чого? – Спитаться у мене —

      Я і сам не знаю;

      Чого серце тяжко б'ється,

      Чого я бажаю?

      Любив, кохав я дівчину,

      І вона клялася,

      Що кохає мене дуже,

      Далі й продалася.

      За худобу проміняла,

      Серцю було тяжко;

      Я кохав її по правді,

      Забуть було важко.

      Не раз плакала зі мною,

      Не раз і сміялась;

      Казала, що тільки в світі

      Мною і втішалась.

      Як побачу, було, слізки —

      В грудях важко стане,

      Прошу, було: «Не плач, серце», —

      Поки перестане.

      Зате ж, було, як веселу,

      Де я її стріну,

      Щасливіший всіх на світі

      Був на ту годину.

      Тепер бачитись ніколи

      Не хочу я з нею;

      Не люблю я людей в світі

      З такою душею.

      Що божаться не по правді

      Да душу ламають;

      Такії уже ніколи

      Добрі не бувають.

      Дак не сеє серце моє

      Дуже так турбує;

      Не од сього душа моя

      Бідная сумує.

      А