Біг і дивом дивував.
Та найбільше всіх уваги
У старого скупиндряги
Його капці знай тягли:
Але капці ж бо то, капці!
Що, мабуть, ще дідьчій бабці
Шлюбним обувом були.
Відки Абу-Касим взяв їх,
Кілько літ уже вживав їх,
Сього не затямив світ;
Знали лиш шевці багдадські,
Що ті капці чудернацькі
Латали вже з десять літ.
Що там прищіпок без міри!
Що там дратви, що там шкіри
Шевські руки уплели!
Десять раз підошви клали,
До старих нові шпиляли,
Щоб міцнішії були.
А під десять шкір тих, братку,
Абу-Касим наостатку
Цвяхів густо сам набив,
Та й то цвяхів з головками,
Мов цибулі з часниками, —
На уряд коваль зробив.
І обцаси тож незгірші:
Мов копита щонайширші,
Отакий лишали слід;
Пришви, дубельтово шиті,
Так були латками вкриті,
Наче дуб, корявий дід.
Ноєвий ковчег — я певен —
Стільки лат не мав і бревен,
Що ті капці-шлапаки;
Подобали на колоду,
А тяжкі були до ходу,
Наче проса два мішки.
То ж то мир увесь зглядався,
Як в них Касим прокрадався
Вулицями на базар,
Як потів, бідак, і сапав,
Ноги тяг, що ледве шлапав,
Мов за кару кайданяр.
Купці тії так всі знали,
Так їх часто споминали,
Що прислів'ям стались вмить:
Як тяжке щось мав хто в гадці:
«Се як Касимові капці,
Сього я не втну зробить».
Слухайте ж, як доля-ненька
Тими капцями злегенька
Скоботать його взяла,
Поки всі гидкі й болющі
Злих привичок шкаралющі
Потрощила й розмела.
II. ЯК АБУ-КАСИМ НА ЛІЦИТАЦІЇ КУПИВ СОБІ БІДУ
Раз базаром Абу-Касим
В день торговий ледве лазив,
В своїх капцях ноги тяг,
Та торгу він знай пильнує!
Тут продасть, там знов купує,
Все снуєсь по вулицях.
Втім, забили барабани,
І валить народ юрбами
Там, де возний судовий
Став на бочку й викрикає:
«Хто охоту й гроші має,
Най іде в базар новий!
У базарі, добрі люде,
Ліцитац’я зараз буде!
Там купець єсть Бен-Омар;
Пахощами він торгує, —
От у нього ліцитує
Суд за довг увесь товар».
Мусульмани теє чують,
Ті жаліють, ті кепкують,
Та ніхто не поспіша.
«Пахощі — се бабське діло!
Нам на те, щоб грішне тіло
Прокормить, нема гроша!»
Та один лиш Абу-Касим,
Вчувши