Сватання на Гончарівці. Григорій Квітка-Основ'яненко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
Нічого вередовати. За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе і содержати? Бач, батько п’яниця непросипенний; я своїми бубликами тільки вас і содержу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?

      Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мойці – слава тобі господи! – скільки заробляю? А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати, і зодягати і без мужика-дурня.

      Одарка. Те-таки, що зібрала, то гаразд, а ідо за багатим мужиком більш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний. Бач, ніхто не трапляється. За кого ж тебе і віддати? Де ті люди?

      Уляна (застенчиво). Мамо!… Я б вам… щось сказала…

      Одарка. Ану, кажи.

      Уляна. Адже ви знаєте Олексія?

      Одарка. Якого се?

      Уляна (смелее). Коваля. Ось чи впам’ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплію зробив?

      Одарка (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль! Знаю. А що? Чи не дума він?

      Уляна (стыдливо). Атож!

      Одарка. Нехай собі і у голові не поклада. Чи можна, щоб я за нього віддала? Хіба він тобі казав?

      Уляна. Еге!

      Одарка. А ти що? А ти йому і не плюнула межи очі?

      Уляна. От так пак! А за що?

      Одарка. Щоб не сікався за нерівню. Чи не думаєш ти за нього?

      Уляна. Атож!

      Одарка. Та що се ти узяла у голову? Чи він же тобі рівня? Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, против мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!

      Уляна. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрі, про них усюди така чутка іде.

      Одарка. Та хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю; була казенна[1], та підеш у підданство; була городянка, та станеш селянкою!

      Уляна. Де б я ні була, чим би я ні стала, то мені і байдуже. Мені за ним буде усюди добре, бо я люблю його!

      Одарка. А того і не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?… Ох, мені лихо! Мою Улясю та на панщину!

      Уляна. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо ні подушних, ні десятських, ні хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та і на мойці – чи мало там панських? Так усі-то, крий боже, як то хвалються, то як добре за панами жити!

      Одарка. Та все ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого патякати: я вже старому Кандзюбі сказала, щоб сьогодня і старостів присилали.

      Уляна. Ох, мені лихо! сьогодня…

      Одарка. Сьогодня, сьогодня. Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна…

      Уляна. Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію…

      Одарка. Потурай! Дівка з парубком аби б зійшлись, а то найдуть, об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду


<p>1</p>

Кріпачка, що належала не поміщикові, а казні (державі).