Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу стали звичаї – правила поведінки, які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і набули всезагального характеру внаслідок їх багаторазового повторення. Звичаї характеризувалися тим, що:
– регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що склалися протягом тривалого періоду;
– відображали життєві закономірності, порушення яких загрожувало серйозними наслідками для людського роду;
– виражали інтереси всієї общини;
– не знали поділу на права і обов’язки;
– були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;
– виконувалися добровільно, в силу звички і внутрішнього переконання, не потребували для свого забезпечення жорстких санкцій.
Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, страх перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх раціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення). Таким чином, формуються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з’являються шамани, жерці, знахарі, священнослужителі. Язичницька релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.
З часом, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки та вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі – правила, засновані на уявленнях про добро і зло. Зміст моральних норм, їх дотримання пов’язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені.
Отже, нормативне регулювання первісної общини було спрямоване на підтримку присвоювального способу господарювання, забезпечення згуртованості роду (племені), панування колективного над індивідуальним, гармонійне існування і відтворення людей у природному середовищі.
1.2. Причини і шляхи виникнення держави і права
Держава виникає внаслідок розкладання первіснообщинного ладу, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади та соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворились наприкінці ІV – початку ІІІ тис. до н. е. на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше – в Індії, Китаї, у VІІІ – VІ століттях