Різні міста зустрічалися на шляху Іштар. Боги цих міст підкорялися богині, падали перед нею прямо в дорожний пил, і Іштар їх милувала. Не підкорився лише Таммуз. Він сидів на своєму троні, коли Іштар наблизилася до нього. Владолюбна Іштар розгнівалася. Вона відчувала, що влада її під загрозою, але гордовитість підштовхувала її до злочину. Вона вказала демонам на Таммуза, і вони накинулися на нього. Даремно Таммуз кричав і благав про допомогу. Демони забрали його до підземного царства замість Іштар.
Сказання про Гільгамеша
Ассирійський цар Ашшурбаніпал (668–627 рр. до н. е.) прославився не тільки як видатний воїн, але і як збирач першої в історії людства бібліотеки. Складалася ця бібліотека з 25 тисяч глиняних табличок. На глиняних табличках з бібліотеки Ашшурбаніпала був записаний перший в людській історії епос про Гільгамеша та поема «Енума еліш…»
Хто з людей не хотів би жити вічно, не старіти і не вмирати? І могутній цар південно-вавилонського міста Урука Гільгамеш мріяв про безсмертя.
Зовнішністю та силою він був схожий на богів. Але богом він був лише на дві третини, по своїй матері – богині Нінсун. На одну третину він був людиною, і строк його життя було відміряно, і закінчитися воно мало було так, як закінчується людське життя.
Гільгамеш
Одного разу Гільгамеш вирішив здійснити дуже сміливу ідею. Він наказав мудрецям підготувати план побудови фортечних мурів. Високі та міцні стіни Гільгамеш хотів звести навколо всього міста Урук. Жоден ворог не зміг би здолати цих мурів.
До будови Гільгамеш прикликав усе населення міста – чоловіків, жінок та дітей. Хтось копав котлован для фундаменту, хтось випалював цеглу – люди працювали з ранку до ночі, і сам Гільгамеш відміряв час для відпочинку. Ніхто не смів думати про щось інше, окрім будівництва. Цілі родини поневірялися на величезному просторі будівлі. Батько не бачив сина, мати – доньки, а чоловік – дружини. Ніколи було розмовляти, вести дружні бесіди, радіти – весь час поглинала тяжка праця. Гільгамеш поспішав і не давав спочинку ні собі, ні людям. День закінчувався під зорями, будівничі падали від утоми і засинали серед своїх знарядь праці, а щойно сходило сонце – цар уже підіймав своїх підданих і роздавав їм робочі завдання. Міські мури зростали, але водночас зростало і невдоволення усіх, хто працював на будівництві. Нарікання, скарги і гнів людей доносилися і до богів. Зібралися боги і почали міркувати, як допомогти людям. Але на землі не було людини, яка була б здатна зрівнятися силою з Гільгамешем.
– Тільки ти можеш допомогти людям Урука, – сказали вони богині Аруру, – сотвори людину сильнішу за Гільгамеша. Ми відправимо її на землю, нехай Гільгамеш з нею змагається.
Вимивши руки, богиня Аруру взяла шмат глини, змочила його власною слиною і виліпила кремезного чоловіка. Так вона створила могутнього воїна і дала йому ім’я Енкіду. Боги послали його на землю, де він