Імперські суперечності
Перший Вселенський собор 325 року був скликаний імператором Костянтином, який переніс столицю Римської імперії з Рима до Константинополя.
Константинополь – заново вибудоване місто на місці старого грецького містечка Візантії (історики нового часу для розрізнення давньої Римської імперії й нової стали називати нову Візантійською).
Так виникла традиція скликання Вселенських (тобто всеімперських) соборів імператором тоді, коли він вважав, що цього вимагає критична ситуація в Церкві. Імператори використовували свою владу аж до останнього, Сьомого Вселенського собору 787 року, у якому брали участь і греки, і латиняни, оскільки на той момент імперія ще була єдиною.
Після коронації в Аахені імператора Карла Великого (800) і, фактично, виникнення в західних землях ще однієї Римської імперії більше не відбулося жодного Вселенського собору, який би був визнаний обома сторонами – відтоді жоден імператор не міг запросити єпископів обох сторін. На відміну від пізньої античності (IV століття), коли одна єдина імперія мала двох співправителів, тепер і візантійський імператор – на Сході, й імператор – на Заході, кожний претендував на те, що тільки він є законним спадкоємцем римських імператорів. Таким чином, не було більше авторитету, що був би визнаний обома сторонами. І навіть якби в Церкві не було внутрішніх, у тому числі богословських, суперечностей, вона все одно була б утягнена в суперництво імперських інтересів.
Аахенський собор
Перший великий конфлікт між Римською й Константинопольською церквами після коронації Карла Великого відбувся в 850 – 860-х роках. У цей період напруженість богословських розбіжностей поєдналася з політичною. Згодом на Заході виникла думка, що це був остаточний розкол, а його винуватцем став патріарх Фотій: у його листуванні з іншими східними патріархами (Єрусалимським, Олександрійським й Антіохійським) містилося чимало докорів на адресу латинян. На Сході ж вважали, що в розколі винен Папа Микола. Західні богослови згодом часто іменували православних «фотіанами» (за аналогією з християнами-протестантами, що називаються «лютеранами» чи «кальвіністами»). Але після того, як у середині XX століття католицький історик Франтішек Дворнік довів, що при Фотії схизма була подолана, нову дату схизми позначили 1054 роком, а її винуватцями назвали константинопольського патріарха Михайла Керуларія і кардинала Гумберта Сільва- Кандідського.
Мир, що не відбувся
У XI столітті і Рим, і Константинополь, виразно відчуваючи воєнну загрозу від норманів, прагнули врегулювати проблеми у відносинах між церквами і відновити між ними спілкування. Римська делегація, послана в 1054 році до Константинополя, повинна була вести переговори про мир у Церкві. Патріархом Константинопольським у той час був Михайло Керуларій, главою римської делегації – кардинал Гумберт, рішучий