I з цими словами мій друг виліз нагору.
Десь через годину після того, як Огастес пішов, я нарешті виразно відчув, що бриг рухається, і привітав себе зі щасливим початком подорожі. Цілком задоволений, я вирішив нічим не перейматися і чекати природного розвитку подій, адже рано чи пізно мені дозволять поміняти ящик на просторіше, хоча навряд чи зручніше каютне помешкання. Першою моєю турботою було забрати годинника. Залишивши свічку запаленою, я взявся за мотузку і рушив у темряві навпомацки крізь лабіринт незліченних проходів, причому не раз виявляв, що, подолавши досить велику відстань, опинявся за кут або за два від вихідної точки. Нарешті я дістався до цвяха, знайшов предмет свого пошуку і цілим та неушкодженим повернувся назад.
Потім я переглянув книжки, які так дбайливо підібрав для мене мій друг, і вибрав розповідь про експедицію Льюїса та Кларка до гирла Колумбії.[14] Деякий час я читав із цікавістю, потім мене розібрала дрімота, і, обережно погасивши свічку, я заснув безтурботним сном.
Прокинувшись, я ніяк не міг зібратися з думками, і минув якийсь час, перш ніж у мене в свідомості проясніли всі розмаїті обставини мого становища. Потроху, одначе, я пригадав усе. Запаливши сірника, я глянув на годинник; але годинник зупинився, й, отже, не було ніякої змоги довідатися, довго я спав чи недовго. Мої руки й ноги зовсім заніміли, і я мусив розім’яти м’язи, випроставшись на повен зріст між клітями. Зненацька я відчув вовчий апетит і згадав про холодну баранину, що її покуштував перед тим, як заснути, і вона тоді видалася мені чудовою. Та яке було моє здивування, коли я виявив, що м’ясо геть зіпсувалося і немилосердно смердить! Ця обставина мене неабияк стривожила, бо я пов’язав її із сум’яттям у голові після пробудження і почав здогадуватися, що проспав, мабуть, незвичайно довго. До цього, певне, прямо спричинилося затхле повітря в трюмі, що в кінцевому підсумку могло призвести до дуже й дуже серйозних наслідків. Голова розколювалася від болю, я мав таке відчуття, ніби кожен подих завдає мені болю, і взагалі мене опанували найпохмуріші передчуття. Проте я не наважувався викрити себе, відкривши ляду чи в інший спосіб, і, накрутивши годинника, вирішив чекати, поки зможу.
Протягом наступної нестерпно гнітючої доби ніхто не прийшов мене визволити, і я не міг не докоряти Огастесові за таку неуважність до друга. Та найдужче мене непокоїло те, що води в моєму глеку залишилося близько половини пінти, а я страждав від спраги, наївшись вудженої ковбаси, коли виявив, що моя баранина протухла. Мене опанував неспокій, і я втратив інтерес до книжок. Крім того, мене