Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Євген Положій
Издательство: ""Издательство Фолио""
Серия:
Жанр произведения: Книги о войне
Год издания: 2015
isbn: 978-966-03-7358-7
Скачать книгу
і можуть убити. Попереду, прямо на дорозі, перед ними знаходився гарно укріплений блокпост сепарів. Спочатку по ньому відпрацював танк, разів п’ять-шість безрезультатно гахнувши по масі бетонних плит. Бігти в лобову атаку на такий міцний укріпрайон – самогубство, тому надійшла команда відходити, і Грег спіймав себе на думці, що дуже втомився за цю добу, так утомився, що готовий прямо тут упасти і заснути, аж підгиналися ноги. Таку надію – на закінчення робочого дня – потайки мали багато бійців, однак їм наказали не возькатись і обійти поле ближче до посадки, де на них вже чекали «урал» і два танки. Грег зручно розмістився на гарячій броні, сховавшись за баштою, і коли танк рушив, посеред божевільного реву двигуна і чорного вихлопного диму, які намертво відсікали від реальності, йому здалося, що тут він надійно захищений – і в цю ж мить над головою просвистіло кілька трасуючих помаранчево-червоних черг, кулі зацокотіли по броні зовсім поруч. Грег, не пам’ятаючи як, скотився, ні – злетів із танка на тверду, як камінь, дорогу, одним стрибком здолав відстань до поля соняшників, краєм ока намагаючись не загубити товаришів: він чітко зафіксував Макса і командира роти Чипса, які сиділи, спираючись одним коліном на землю, міцно стискаючи в білих, як крейда, долонях автомати. Рота зачаїлася серед високих соняшників і тільки й слухала, як свистять кулі, зрізуючи головки з недозрілим білим насінням, і з рації лунає бій. «Ми схожі на це насіння», – промайнуло недоречне порівняння, але Грег прогнав від себе цю думку, всі зайві думки, і зосередився на тому, що відбувалося довкруж. Потроху оговтавшись, бійці почали озиратися, намагаючись оцінити ситуацію: навколо все гриміло і свистіло, хтось наступав і біг вперед, хтось падав і лежав, а вони сиділи в соняшниках і на щось чекали.

      – Агов, Чипсе,… твою… – грубо звернувся Макс до командира. – Ти той, давай, командуй! Кажи, що робити нам далі?

      – Я не можу командувати, – раптом просипів не своїм голосом ротний. – У мене горло болить.

      Грег виматюкався. Чипса, капітана-мента у відставці, їхнього командира, а в учебці – інструктора, він терпіти не міг за конфліктність та інтриги з першого ж дня. Та він просто усрався зараз!

      – Ви що тут, охрініли зовсім!? – на бійців здивованно-дико дивилися круглими очима два бійця суміжного батальйону, які тут невідомо як і звідки взялися. – Сидите тут, дупи грієте вже сорок хвилин. Ану давайте бігом, гармати розвертати нікому!

      Грег, не роздумуючи, зірвався з місця. Розвертати гармати – це все ж таки хоча б щось робити, хоча б якось воювати, а не сидіти в кущах! Поки вони бігли по зритому снарядами полю, петляючи від мін, їх прикривав від кулеметів танк із заклиненою баштою. Грег подумав, що якби вони мали нормальну карту місцевості, розвідку і якісний зв’язок, то легко б зараз обішли ворожий блокпост з іншого боку і закрили їх там, як мишей у мишоловці. Міни виривали і підкидали високо вгору шматки м’якої землі, лягали, ухкаючи, зовсім поруч – уххх, пуххх, пкухх! – деякі навіть