Веселий цвинтар. Василь Стус

двірник скільки не опирався,

      мусив був здатися.

      З кишені він дістав

      загорнений у газету сніданок —

      цибулю, хліб, кусень сала й пляшку води,

      щедро розполовинив,

      віддавши їй більшу частину

      хліба, цибулі і навіть сала.

      Поївши й попивши,

      прибиральниця дістала з-за пазухи

      зашмарованого вузлика,

      висипала в жменю дріб'язок,

      піднесла до очей

      і стала підраховувати навпомац.

      Напевне, вона збиралася

      розрахуватися за снідання,

      але двірник зробив королівський жест:

      мовляв, не треба платні,

      він сьогодні частує.

* * *

      Тато молиться Богу,

      тужить мама. Сестра

      уникає порогу,

      хоч вернутись пора.

      Уникає – радіє,

      повертає – мовчить.

      Повечір'я ще тліє,

      іще хвіртка рипить,

      іще видно дорогу,

      іще гусне жура.

      Тато молиться Богу

      і ридає сестра.

* * *

      На Лисій горі догоряє багаття нічне

      і листя осіннє на Лисій горі догоряє,

      а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,

      чи Лиса гора впізнала б мене.

      Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх,

      твоїх недовір і невір і осіннього вітру.