– Як завжди, порожньо… – задумливо, ніби до самої себе, сказала вона. – І з чого тобі приготувати їсти?
– По-перше, я не настільки немічна аби не бути спроможною приготувати собі якусь страву. – відповіла я, слідкуючи за її хаотичними рухами. – По-друге, кілька годин тому мене вже нагодували сніданком.
Подруга відірвалась від розглядання полиць холодильника і зацікавлено подивилась на мене.
– І хто ж це був?
– Богдан. – легко відповіла я, ніби вона й сама мала про це здогадатися.
– А куди ж він зник? – з нотками розчарування запитала вона. – Мені сподобалося з ним спілкуватися. Напевно, він єдиний, хто справді підходить тобі.
– І з чого ж ти зробила такі висновки, – з іронією запитала я. – Якщо майже весь вечір ти цілувалася зі своїм Ванею в закутках кафе?
Я помітила, що вона почервоніла.
– Між іншим, це був перший повноцінний вечір, проведений без Макса. – виправдалась вона. – Якби ти знала наскільки у подружньому житті не вистачає романтики… Я вже й забула, що значить проводити з коханим цілий день, не боячись бути потурбованою дитиною.
– А Богдан тобі точно підходить! – додала вона за хвилину. – Він такий серйозний та розумний… Думаю, він зможе стримувати твою енергію і направляти її в мирне джерело.
– Тобто я направляю її у невірному напрямку? – образилась я.
– У деякі моменти так. Хоча, можливо, саме це і зробило тебе особливою в його очах?
Ми сиділи на дивані і, щільно закутавшись у ковдру, переглядали романтичний фільм. Сюжет підходив до кінця і ми вдвох ледь не плавали у морі власних сліз. Ніколи не любила таких стрічок! Тоді чому я її дивлюся зараз?
– Ваня з Максом сьогодні вдвох на господарстві? – запитала я, коли подруга заправляла постіль.
– Ага. – погодилась вона, продовжуючи боротися із широким простирадлом. – Боюся, нічого доброго з цього не вийде, але ж мають вони колись привчатися до самостійності. А то у них раптом що – одразу до мами. А тут все, лафа кінчилась.
– Я навіть телефон вимкнула. – по-дитячому сказала вона і покрутила переді мною слухавкою. – Вечір свободи та спокою!
Я дивилась на неї з посмішкою – така проста річ, як ночівля поза власною домівкою приносить їй невичерпну радість. І хоча я знала, що вона просто обожнює двох своїх чоловіків, на мить задумалась – може Іра була права щодо вагітності? Що не варто прив’язувати себе до іншого, віддаючи йому все своє життя, якщо ти ще не готовий до цього? І зрозуміла – такий крок має бути сто разів обміркований, адже назад шляху вже не буде…
– Ну що, тепер твоя черга розповісти про Богдана детальніше. – почала Олеся, сівши на щойно заслане ліжко. – Горю від нетерпіння, чекаю подробиць.
Її очі світилися, а я знала, що розповідати – нічого. Сказати їй про це чи вигадати щось?
Раніше, ще в шкільні роки ми часто збиралися вп’ятьох аби поділитися найпотаємнішими секретами та враженнями. Ми знали, коли кожна вперше поцілувалась,