© Валентина Островська, 2015
© Валентина Францевна Островская, фотографии, 2015
Редактор Марина Михайловна Костючок
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero.ru
Космічні простори – хто про них не мріяв? Напевно, нема таких людей, які б не замислювались, про навколишній світ, який ми бачимо, піднявши очі догори. Світ земних процесів нам відомий, а от космічних – загадка, яку людство ще не скоро пізнає. Так думаю я. А, як мислиш ти? Знаю, тебе теж цікавить сам процес життя. Так, у кожного своя думка і свій простір бачення. Адже світ багатогранний. Кожна людина, народившись, повинна пізнати свою грань бачення світу. З твого дозволу, хочу поділитися своїм баченням. Воно дещо дивне, але я маю надію, що саме ти мене зрозумієш. Моє пізнання приходило до мене через сни, а також з інших джерел. Про одне з таких джерел спробую тобі розповісти.
Мандруючи у снах, я бачила той різноманітний космічний світ, невидимий, що навколо людей, в їхніх думках, емоціях та почуттях. Сни не дивували, адже я їх бачила ще з раннього дитинства. А от те, що бачила навколо кожної людини – дивувало. Як і всі, я відмовлялася сприймати, те що бачила, однак сни повторювались. Щоденні бачення світу, що творить людина – і я врешті решт згодилася. Почала сприймати спокійно. Намагалася розповісти рідним та близьким – мене не розуміли. Тоді почала по троху записувати. Саме ті записи стали основою розповіді, написаної тобі, мій любий Славчику.
Їх було двоє – Лііі та Лууу. Чому було? Адже вони вже не матимуть можливості потрапити на нашу планету. Чому? Пояснення отримаєш далі.
Лііі – дівчинка і хлопчик – Лууу. Так вони мені відрекомендувались. Діти 7—10 років. Наші дітлахи бігають на вулицю, грають у футбол та в інші дитячі ігри. А вони мандрують світами сонячних систем.
Так, мені теж було дивно, але вони – сама досконалість в розвитку сили розуму і душі. Їм дозволяють батьки мандрувати, але не дозволяють виходити на контакт з іншими. Так-так, ми для них «інші» – живі чудові істоти. До нас вони ставляться як бабусі з дідусями до онуків. Опікуються наче малесенькими, навіть бояться приторкнутися, аби не спричинити болю.
Саме через їх чистий потенціал світла, нам можуть нашкодити, завдати болю, адже біля них горять надбудови зла. Вони не бояться нас, ми їм шкоди спричинити не можемо, хоч забруднені ємоціонально Ми відрізняємось потенціалом енергетичним, створеним нашим розумом. Люди їх приваблюють вібраціями мозку, так як і інші поза – земні цивілізації. Дорослих ми не цікавимо, адже вони теж в дитинстві мандрували в минуле. Все, що нижче їхньої сонячної системи, є минулим для розумних істот з сузір’я Лебедя. Так вони мені розповідали. Людину приваблює щось невідоме і таємне, а от відоме вже не приваблює, так і в сузір'ї Лебедя. Там в дійсності життя казково – загадкове, неперевершено магічне, для нашого розвитку.
Діти однієї з семи земель, на яких живуть розумні істоти (значно досконаліші за нас) з сузір’я Лебедя. Їхня Земля має атмосферу білого кольору. Інші землі – червоного, помаранчевого, жовтого, зеленого, блакитного та фіолетового. «Люди білого світла» – так себе називають. Вони народжуються з потужнішими знаннями, ніж ми маємо вже в дорослому віці. Життя людей нашої планети – для них давно забутий процес розвитку. Вони мільйони років тому мали такий рівень. Тому, спостерігаючи за життям, менш розвинених розумово цивілізацій, мають можливість згадати своє минуле. Для чого це їм потрібно? Я теж цікавилася цим питанням. Для того, щоб клітини мозку, які відповідають за минуле, могли пробудитись. Для чого їм пробуджувати те, що для них не є важливим? Виявляється для них є все важливим, бо вони вміють керувати своїм тілом, змінювати і підлаштовуватись до різних сонячних систем, до температурних режимів, мають великий арсенал можливостей. Саме таким чином вони йдуть по шляху розвитку на ще вищий щабель, а ми для них є переосмисленням помилок зроблених в минулому.
Я вже говорила, що знання йшли до мене через сни, але я не вірила в них, і свідомо відмовилася бачити їх. Можливо тому й почала робити Лелі. Дивне бажання, яке з’явилося неочікувано, від якого вже не змогла відмовитись. Мені було легко і тепло на душі в моменти, коли мої руки шалено намотували нитки і наче самі, без участі моєї уяви, робили іграшки. Певне нерозуміння такого бажання мене дещо засмучувало та й трохи смішно: доросла жінка робить лялечки? Розум мій намагався перешкоджати, але дарма. Вже потім я зрозуміла, що таким чином до мене йшло пізнання, світобачення. Воно йшло під певним кутом зору та з певного життєвого простору думки.
Саме простори думок наших, в які ми потрапляємо, коли про щось думаємо, володіють нашими поглядами на життя та поведінкою.
«Я»
Майстриня ляльок, яка робить іграшки з ниток – це «Я». Лелі – ляльки. Ти їх скоро побачиш. Знаю, будеш теж сміятися, як твої тато з мамою. Не могла підшукати назву моїм «витворам мистецтва», тому вирішила, що будуть називатися «Лелями». Головною серед них буде саме