Божевільна історія емансипації однієї Стейсі Адлер. Boy in Detroit

стерво, – задерикувато відвела Адлер, попутно підпалюючи гніт динамітної шашки. – Кинь цю штучку, будь ласка! – Стейсі передала шашку незнайомці, а та з переляку кинула її назад у натовп.

      – Бляха! Блін якого хріна?! – пролунав вибух, і трьох чоловіків так добре покалічило. А незнайомка в шоці трималася за голову, дивлячись на чоловіків, що кричать.

      – Та колишньому не спиться, я кинула його, ось він і хоче мене вбити…

      – Ну, я так думала, що це їбанафт відправив цих придурошних за мною. Коли я збігала, то не знала, що за мною полює все, бляха місто! Ну чи тільки ті, кому я щось зробила, а це чоловік п’ять… десятків. Але я там, начебто, збігаю…

      Схопивши вогнегасник, Стейсі розбила скло, схопила свою напарницю за руку, щоб вистрибнути у вікно, але та чинила опір.

      – Ходімо зі мною, коли хочеш жити! Не кожній цій пропоную!

      – Ладно, біжим! – вистрибнувши у вікно, дівчат зустрічали копи з пушками.

      – Бляха… – сумно промовила Стейсі, і дістали з топа білу хустку, – здаюся.

      – Звіздець, – засмутилася й незнайомка.

      [в той самий час]

      – Сука вкрала мій браслет! – Томас аж підстрибнув від злості!

      – Томасе, у вас багато бабла, купіть новий смарагд.

      – У жопу камінь! – він скинув усі речі зі столу. – На ремінці браслета лазером нанесено код доступу до банківського сейфа, там до пизди мільйонів у облігаціях, цінних паперах та камінні! Ось чому я так нервуюсь!

      – Ви ж мер, прийдіть і змініть код доступу.