– Добридень, моя дитино! Боже, поможи! – промовила Кайдашиха до Мотрі тоненьким голосом.
– Доброго здоров’я! Спасибі! – обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці. Вона тільки підвела голову вгору і знов спустила очі на терницю.
– Чи батько та мати дома? – спитала Кайдашиха.
– Дома. Вони в хаті, – обізвалась Мотря, і терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок.
Довбишка виглянула у вікно й догадалась, що Кайдаші йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стіл, поклала на столі хліб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сіни, вскочив у хижку і накинув на себе свиту.
Ще Кайдашиха розмовляла в дворі з Мотрею, а Довбишка одчинила сінешні двері й стала на порозі. Кайдаші привітались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сінях гостей стрів Довбиш і поцілувався з ними. Всі вони ввійшли в хату, і гості знов поздоровкались із хазяїнами.
Кайдашиха поклала на стіл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцілувала й знов поклала на стіл.
– Як вас, свахо, бог милує? Чи живі, чи здорові, моє серденько? – говорила Кайдашиха тонким голосом та все пишала губи.
– Спасибі вам, свахо! Живемо потрошку, хвалити бога. Сідайте, свахо, щоб старости сідали, – просила хазяйка.
– Та дай же, боже, щоб старости сідали. Як дасть господь милосердний, то, може, й справді старости незабаром сядуть у вас, – говорила Кайдашиха, втираючи губи й вид хусточкою, хоч на губах і на виду нічогісінько не було.
– Чи це ви, свахо, запилились? – спитала в Кайдашихи хазяйка.
– Еге, моє серденько. Надворі душно, неначе серед літа, – сказала Кайдашиха і знов удруге обтерла вид хусточкою. Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове.
Кайдашиха сіла коло стола на ослоні. Кайдаш балакав з хазяїном.
– Та сідайте-бо, свахо, за стіл! – просила хазяйка. Кайдашиха пересіла з ослона на лаву. Вона дуже церемонилась і була прохана. Пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання.
– Та сідайте-бо, свахо, за стіл, будьте ласкаві. Оце, господи! А ви, свату, чого це стоїте? Сідайте за стіл, а то ще й старости наші спротивляться.
Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
– Оце, господи! Сідайте-бо, свахо, коли ваша ласка, на покуті! Ви ж таки наша сваха! – припрошувала хазяйка Кайдашиху.
Кайдашиха зовсім спустила очі, запишалась, утерла губи хусточкою і посунулась на саме покуття. Вона ледве підвела