У неї розболілася голова, наче обруч її стиснув. Антоніна вляглася у постіль та попросила чоловіка дати їй спазмалгон, той приніс ще й солодкого чаю, посидів на краю ліжка та знов пішов за комп’ютер.
Антоніна розридалася.
– Звісно, тут хоч умри, ніхто не засмутиться! Висмоктали з мене все, що могли, і гуляй! − буркотіла вона, схлипуючи. − Повиростали! Усім мерсі! Усі вільні! Гади… Соні йому треба… Романтик драний!
Антоніна заливалася слізьми і не знала, що відповість чоловікові, якщо той раптом з’явиться на порозі спальні. Але Ігор не прийшов. Працював за комп’ютером. Чи спілкувався із Сонею?
Жінка, виснажена хвилюванням та сльозами, заснула, а назавтра не піднялася зранку проводити чоловіка на роботу. Полежавши якийсь час після того, як клацнув у дверях замок, вона блукала квартирою в халаті, нечесана, дезорієнтована та збентежена. Опівдні всілася за комп’ютер з метою завести й собі сторінку на тому сайті, відшукати ту Соню і суворо попередити її, щоб забрала руки геть від чужого. Але раптом помітила клаптик паперу, що виднівся з-під клавіатури. На ньому було написано: «Пароль ВАДИК». Антоніна на мить завмерла: Вадиком звали їхнього сина. А пароль був якщо не від сторінки на сайті, то вже точно від поштової скриньки.
3
Жінка стояла біля вікна і докурювала третю цигарку, пускаючи дим у кватирку. Спочатку вона розповідала дуже емоційно, жестикулювала, вставала, ходила, знову сідала, зверталася до Яни за підтримкою чи вигукувала:
– Ні, ну ви собі уявляєте?!
А потім, випустивши пару, підійшла до вікна, дивилася на нічне місто і вже менш емоційно розповідала, на яке жахіття перетворилося її життя після того, як вона отримала доступ до його поштової скриньки.
– Я щодня перевіряла пошту, як наркоман у жаданні дози, мене трусило, не могла дочекатися, коли чоловік відкриє листа, що надійшов від «любої Соні» ще в обід, а я вже бачила його у скриньці та кусала себе заруку, щоб не відкрити завчасно, бо як же? Ігор прийде і побачить, що хтось копирсався в його пошті та змінить пароль до ящика, а заразом і ставлення до мене…А «люба Соня» має чоловіка, хоч і значно гіршого за Ігоря, − звісно, та «стара тумбочка» сама робила кар’єру, коли їй було плекати голову родини?! Але тепер вона, хоч і старша на два роки за мене, та авжеж цікавіша − бо, по-перше, овіяна романтикою хлопчачого кохання, а по-друге, не остогидла йому за тридцять років сімейного життя як власна дружина.
Якусь хвилину панує тиша, Антоніна наче й не чекає відповіді, ні про що не питає і не зазирає у вічі Яні, як деякі інші відвідувачки.
– Я ненавиджу той сайт! Ненавиджу Інтернет, його комп’ютер, я ненавиджу ту підстаркувату Джульєтту, що заволоділа його думками! − кидає вона Яні, котрій не надто довіряє як спеціалісту, проте