Перший її стрес від чоловікового роману з Сонею Тютюнниковою та переживання, які ятрили душу, дещо вляглися, хоч сама історія продовжувалася. Проте чи розмови з тією дивною Яною, психотерапевтом-любителем, чи випадкове знайомство з Олександрою трохи знизили градус її страждань. Та натомість з’явилося невитравне бажання помсти. Хай навіть професор Ігор Соломатін ніколи ні про що не дізнається, але саме цей факт мав би зрівняти рахунок на уявному полі. А якби й дізнався?.. А ще краще б дізнався, коли Антоніна, наприклад, уже знайшла б собі чудову пару за його спиною і, як сюрприз, ефектно повідомила б, що чоловік тепер вільний і може, не ховаючись, приділяти максимум уваги своїй любій Соні…
Саме такі думки з ароматом жаданої жіночої розплати крутилися в голові Антоніни, коли вона переводила погляд із ніби нашвидкуруч виконаних натюрмортів на чоловіків, які наповнювали залу. Більшість із них супроводжували дами, навіть кілька водночас. При цьому око жінки не могло не відзначити, що «наші» кобіти набагато цікавіші за «їхніх», європейських, що, власне, і так ні для кого не є секретом. Раптом сканування публіки було перерване шепотом Кіри:
– Тоню, давай пристанемо до якогось гурту, бо так можна і дві години по-дурному проблукати. Он я бачу кілька знайомих, треба піти розкланятися. Як тебе представити − пані професорова, чи як?
– Скажи просто − моя подруга. Там розберемося, − відповіла Антоніна, зиркнула в той бік, куди вказала приятелька, і ковтнула вина.
Жінки наблизилися до вишукано сервірованого столу, прикрашеного різдвяним віночком, свічками та серветками, викладеними в колір французького прапора − сині, білі, червоні. Антоніна взяла зі стосу пласку білу тарілку, поклала на неї кілька крихітних закусок на шпажках і замінила порожній келих вина на повний. За мить Кіра вже представила її невеликому колу знайомих, і жіноче око просканувало трьох чоловіків, двоє з яких однозначно були іноземцями. Не сказати, щоб Антоніна так мріяла розпрощатися з батьківщиною, її програма-мінімум такого пункту поки що не містила. Але мужчина для помсти мав бути не просто істотою чоловічої статі, це однозначно. Вочевидь, спогади про молоді роки, проведені з родиною за кордоном, де вона непогано почувалася в ролі дружини добре оплачуваного професора, і підштовхнули до розмови з Кірою, яка мала приятелів-іноземців і нерідко «виходила в люди». Кіра тоді двозначно усміхнулася, але питаннями не мордувала. А тут саме надійшли свята, а з ними й різні столичні заходи.
Хоч і поглядала Антоніна на зарубіжних чоловіків, попиваючи вино і дослухаючись до розмов у цьому колі, та вже не раз ловила на собі зацікавлений погляд того третього. Він мав вигляд «нашого», але був досить імпозантний: високий на зріст, із сивим волоссям та дорогим годинником, що виглядав з-під манжети, коли чоловік підносив до губів келих. Несподівано її збентежило стримуване лукавство в його примружених